Нахабна й відверта історія Метью Макконагі
«Я навчився плавати, коли мама кинула мене в річку Ллано. У мене було два варіанти: нестися 30 метрів за течією зі скелястого водоспаду або ж дістатися берега. Я дістався берега»
Метью Макконагі всі люблять як актора та хлопця, історія якого надихає. Та ще одним його визначним умінням є талант оповідача. Ми можемо думати, що знаємо знаменитість, якщо бачили його на екрані десятки разів і прочитали статтю у Вікіпедії. Та яким він бачить себе сам?
Отже, уявімо: бар із приглушеним світлом, за сусуднім столиком троє чоловіків голосно обговорюють політику, склянки дзенькають мало не щосекунди, а навпроти вас високий чоловік з виразним обличчям і бісиками в очах. Часто прикладаючись до келиха зі скотчем, він розповідає вам про своє дитинство, батьків, жінок… Чого тільки не розказує, із жартами й запалом, такий простий хлопець, якщо ненадовго забути, що він суперзірка світового кіно.
З легкою відвертістю оповідає він про мрії стати батьком і страхи залишитися самому, подорож в Австралію за програмою студентського обміну й перші кінопроби. Вони, до речі, були успішні, хоч Метью й попросили більше не голитися, щоб відповідати власному образу.
І поки він розказує, ми поволі розуміємо, що ця історія була б цікавою й без його акторських здобутків, бо вона відверта, і її герой не намагається виставити себе надто гарним хлопцем. Він саме такий, який є, з усіма дрібочками мудрості, схованими за самоіронією й легкістю.
Чи всі ці історії до кінця правдиві? Деякі з них скидаються на байки знаменитості, що загралася й уже не може зупинитися, та чи дійсно це має аж таке велике значення? Адже нам подобаються ці байки і те, як він їх розповідає, як усміхається й просить офіціантку повторити скотч, як сміються його очі, коли він підморгує після чергового власного жарту.
«Зелене світло» — проникливі, відверті, емоційні й водночас веселі та навіть нахабні мемуари. Це саме історія однієї людини, не більше. Метью згадує свої кінороботи, але не обсмоктує кісточки колегам і не виказує чужих таємниць. Якщо така компанія вам до вподоби, за нашим столиком є ще одне місце для вдячного слухача, тут так само тісно і затишно, склянки дзенькають, а слова ллються, як скотч, який так полюбляє цей дивний чоловік навпроти.
