Андрій Мероник – український письменник, математик, благодійник. Автор книг "Золотий Ґрааль криптовалютного трейдингу", "69 невдалих побачень", "24.02", "Беззубий Бізнес".

Якими вашими виданими книгами ви пишаєтеся? 

Коли я прочитав це запитання, то відразу хотів сказати: жодними. Я їх усіх люблю, але щоб пишатися, то, мабуть, ні. Але потім, трохи покопирсавшись у собі, в спогадах, пригадав: все ж таки є два моменти, якими дуже пишаюся. 

Перший – книга "Золотий Ґрааль". Декілька років тому Львівська політехніка взяла цю книжку до переліку рекомендованої літератури для студентів комп'ютерних і фінансових напрямів. 

А другий момент – це книга "24.02". 

Ситуація, пов'язана з цим твором, відбулася нещодавно. Був суд на Черкащині, де людину звинувачували в закликах до підриву влади в Україні. Там був судовий процес, і насамкінець підсудного зобов'язали (як виправний захід) читати список літератури, який мав би його перевиховати. І ось у цьому переліку є книга "24.02". 

Що про ваші книги говорять читачі?  

Говорять різне, і це дуже добре. Комусь подобається, комусь – ні. Хтось каже: надто примітивно, дехто – дуже закручено. Проте це нормально. Але є один відгук, який мені, власне кажучи, подобається. Він завжди червоною ниткою йде крізь усі інші відгуки, зокрема, погані. Це те, що книга дуже легко читається. 

Взагалі... Будь-яку з моїх книг можна "вбити" за декілька годин. І коли я з кимось спілкуюся, хтось ділиться своїми враженнями про мої книги, вони всі здебільшого читаються протягом одного або двох днів, і мене це тішить.

Що ви зараз пишете? 

Нині я пишу оповідання в новому для мене стилі – підслуховування. Це щось на кшталт, коли ми не описуємо персонажів і події, майже не використовуємо жодних епітетів, описів тощо. 

Людина просто чує якісь уривки з діалогів, наче хтось підслуховує. Ви спочатку чуєте один уривок, потім другий, третій, четвертий... І десь на шостому, сьомому розумієте, коли ці люди починають повторюватися. Ви починаєте усвідомлювати якісь закономірності та складаєте цей пазл. Називаю це "хронопідслуховування".

"Нині я пишу оповідання в новому для мене стилі – підслуховування"

У вас планується закордонний тур. Чим важливе спілкування із закордонними читачами?

Саме так. Є запрошення з багатьох міст різних країн Європи, але оскільки зараз складний час і це для мене перший такий досвід, вирішив почати з двох країн. 

Це буде два польських міста (Ґданськ та Варшава) і три міста Німеччини (Франкфурт, Берлін і Лейпціґ).

Відповідаючи на запитання про спілкування із закордонними читачами, можу сказати так: це можливість вкотре привернути увагу до наших проблем, до того, що відбувається, що не можна це все забувати. Потрібно підтримувати градус інтересу. 

Інших способів, аніж спілкуватися, втягувати людей у діалог, немає. Треба постійно провокувати цю розмову і показувати, що можна не лише читати, а й допомагати ЗСУ, читаючи, і багато іншого важливого робити. В цьому, власне, вся ідея проєкту "24.02".

Якими якостями має володіти сучасний український письменник?

Це запитання дуже круте, серйозне і глибоке. Я абсолютно переконаний, що тут все залежить від самого письменника, яким він прагне бути літератором. 

Якщо ви хочете продавати великі тиражі й бажаєте бути надзвичайно популярним, то маєте бути публічним, комунікувати тощо. 

Якщо ж ви прагнете стати класиком або увійти в якусь шкільну чи університетську програму, тоді вам ця увага не дуже треба, а потрібно ґрунтовно працювати, робити глибокі дослідження і тексти.

Які поради ви дасте письменникам-початківцям? 

Перед відповіддю на це запитання... 

Хочу розповісти коротеньку історію.

І почну з того, що я ніколи не цікавився теорією письменницької діяльності. 

Моя перша книга була написана абсолютно спонтанно. І ось після видання моєї п'ятої книги, побачив курси письменницької майстерності. Я вирішив трохи повчитися, як писати книги, тому почав проходити ці курси.

Незважаючи на те, що курси були гарними, вони жодним способом не порушували моєї гнучкості, але я усвідомив: дуже добре, що свої перші книги писав, не маючи тієї інформації, яку мені давали на курсах.

Звісно, досвід попередніх поколінь – це дуже важливо, але треба не забувати, що молоді таланти цілком спроможні принести щось нове у стару письменницьку галузь.

Тому моя єдина порада, яку даю щиро – це спробувати написати свою першу книгу без жодних курсів і занурень у теорію письменницької діяльності, запозичення чужого досвіду тощо.

Де б ви хотіли зустріти старість?

Раніше, коли в Україні були мирні часи, це відкривало можливість мандрувати й знаходити свої місця сили. 

І ось зустріти старість я хотів би в якомусь із таких місць, десь на пагорбі над Дніпром було б дуже прикольно. Проте головне – не де, а з ким та як.

Ваші побажання мережі Книголенд. 

Мені спадає на думку лише одне: бажаю вам черг, черг і ще раз черг. Але не через те, що продавці часто ходять на каву або перекури, а тому що зросте зацікавленість до друкованого слова. Люди більше читатимуть. 

Які книжки – ваші улюблені?

Так склалося, що зазвичай нашими фаворитами серед книг стають ті, які створюють для нас якесь враження.

Оскільки найпростіше це зробити можна у юному віці, то моїми улюбленими книгами, які я прочитав (до речі, я захоплююсь козацькою добою), був твір "Джури козака Швайки" Володимира Рутківського.

Також цей перелік має книги "Таємний посол" Володимира Малика і "Керівництво до ремонту автомобіля ЗАЗ-968М".

Текст Богдан Красавцев, Анна Слезіна

Фото tv.ua