Пам’ятаєте, у школі всі ми читали нудну пейзажну лірику й вірші про кров-любов? Авжеж, пам’ятаєте. Деякі з цих віршів із цілковито невідомих причин ще й  вчили напам’ять, соромлячись потім перед усім класом, адже талантом до декламації володіли одиниці. От із талантом бубоніння під ніс і забування цих віршів наступного ж дня вже легше. Здавалося, вчителі роблять усе можливе, аби ми зненавиділи поезію. І на багатьох це саме так і подіяло. У той час, коли жанр розвивався, осучаснювався й набував нових форм, для когось асоціаціями зі словом «вірші» залишилися «памятнік нєрукотворний», «парус одінокій» та інший двохсотлітній маразм.

За що ж ми любимо поезію зараз? Адже читання віршів як вид дозвілля вийшло з моди. Жодна книжка поезії не розлітається такими накладами й не отримує стільки уваги, як рядовий бестселер Нью-Йорк Таймс. Жоден поетичний вечір не збирає стільки глядачів, як будь-яка екранізація роману, що дісталася кінотеатру. Про популярність і вплив соцмереж навіть не казатимемо.

То що, невже поезія програла цю битву за увагу й прихильність публіки? А от і ні! Поезія така ж дивовижно різноманітна, як і романи, з повноцінним набором жанрів, точок зору та способів вираження. Рупі Каур у збірці «Молоко і мед» розповідала про жорстоке поводження та жіночність, Сергій Жадан рефлексував події війни, виступаючи перед захисниками на Донбасі ще задовго до повномасштабного вторгнення, а Катерина Бабкіна зігрівала серце ностальгійно-особистими рядками. Поезія може бути політичною, військовою, сатиричною, меланхолійною або навіть абстрактною — просто оберіть своє.

Так, поезія великою мірою стала прихистком для молоді. На багатьох поетичних конкурсах навіть не приймають роботи учасників, старших за 35 років. 35, Карл! Якщо ж завітати на читання Жадана, легко помітити, що значну частину авдиторії складають люди студентського віку. Що вже казати про слем-поезію, задуману як тексти для виконання. Три хвилини слави — саме так там і говорять. Ведучий жартує, очі палають, колінка трусяться, а в залі люди, які зараз оцінюватимуть ваш виступ, просто розкажіть свою історію.

І в цьому вся сучасна поезія: автори розказують історії. Чим гостріше, тим краще. Якщо це особистий наболілий досвід і важка тема — вам сюди. Пейзажна лірика в минулому. «Одінокій парус» прямує за кораблем. Поезія стає сповіддю, стає виступом, стає репом. Живе.