Умберто Еко

Італійський письменник, філософ, семіотик і медієвіст. Народився 5 січня 1932 року в Алессандрії — невеликому п'ємонтському містечку між Туріном і Міланом. Батько працював бухгалтером, дід мав друкарню; сам Еко казав, що книжки оточували його з дитинства.

 

Тома Аквінський і семіотика. Дипломну роботу в Туринському університеті Еко писав про естетику Томи Аквінського, докторський ступінь здобув у двадцять два. Саме питання, яке поставив середньовічний богослов, — як правильно тлумачити текст — привело його до семіотики, науки про знаки та інтерпретацію. Вона й стала справою його життя.

 

Професор. Еко викладав у Мілані, Флоренції, Болоньї, читав лекції в Гарварді й Коллеж де Франс, був почесним професором понад тридцяти університетів світу. З 1970-х і до кінця життя — професор Болонського університету, де керував програмами із семіотики. Паралельно працював на телебаченні й вів колонку в тижневику «L'Espresso»: академічна кар'єра ніколи не заважала йому писати для широкої публіки про комікси, Джеймса Бонда й масову культуру.

 

Роман у сорок вісім. До 1980 року Еко не написав жодної художньої книжки. «Ім'я рози» вийшло, коли авторові було сорок вісім, — і стало світовим бестселером. Далі були «Маятник Фуко», «Острів напередодні», «Бавдоліно», «Таємниче полум'я цариці Лоани», «Празький цвинтар», «Номер нуль». Про власну прозу він казав просто: роман — це машина для породження інтерпретацій.

 

Бібліофіл. Особиста бібліотека Еко налічувала понад п'ятдесят тисяч томів. Книжки в ній він ділив на дві частини: ті, які прочитав, і ті, які ще ні, — і другу вважав важливішою.

 

Помер 19 лютого 2016 року в Мілані. Українською його романи виходять у «Фоліо» в перекладах Мар'яни Прокопович і Юлії Григоренко.