Маятник Фуко

Троє редакторів міланського видавництва від нудьги вигадують змову. У них на руках гори рукописів від окультистів-аматорів, і вони вирішують зліпити з цього сміття ідеальну теорію: тамплієри не зникли, у них був Задум на шістсот років, і всі визначні події європейської історії — його частина. Гра, жарт, інтелектуальна розвага. А потім виявляється, що комусь ця вигадка потрібна по-справжньому.

Еко написав найточнішу книжку про конспірологію задовго до того, як вона стала повсякденністю: про те, як мозок знаходить зв'язки там, де їх немає, і що відбувається з людиною, яка повірила у власну вигадку. Роман перекладено понад тридцятьма мовами, і саме він став джерелом натхнення для «Коду да Вінчі» — з тією різницею, що Браун написав те, з чого Еко кепкував. Книжка велика й важка: 608 сторінок, каббала, алхімія, латина. Це не детектив, це роман про те, як працює людський розум, коли йому дати забагато матеріалу.

Жанрр книги

Маятник Фуко - це багатошаровий постмодерністський інтелектуальний роман, збудований за принципом жанрової гри. Детективна фабула тут слугує лише витонченою рамкою та іронічною пародією на класичні сюжети, за якою ховається глибоке філософсько-історичне дослідження.

Про автора

Умберто Еко (1932–2016) — італійський письменник, філософ і професор семіотики Болонського університету, автор «Ім'я рози», який усе життя вивчав, як люди тлумачать знаки, — і написав «Маятник Фуко» про те, що буває, коли тлумачити занадто завзято.