Що ви знаєте про українські народні казки? Саме слово «казка» вперше вжив Лаврентій Зизаній у своїй граматиці «ЛЄКСИС Си́рѣчъ Рече́нїѧ» 1596 року поряд з поняттями «баснь», «байка». Та казки існували й задовго до цього. Дослідники погоджуються, що вони є одним з найдавніших витворів людського духу й сягають таких часів, яких не досягають жодні інші людські історії.

Звичайно, за час свого існування казка значно змінилася. Первісно вона виконувалася з магічно-заклинальною метою (накликати удачу на полюванні, вберегти від ворогів тощо). Тепер же більшість казок чогось навчають або розказують історію, аби розважити читача. Незмінним залишається головне: казки народжуються з життя.

Ставлення до дійсності в казках досить своєрідне. Наприклад, вік героїв: нам ніколи не говорять «Івасику було 8 років, коли він переміг Змія». Казка оповідає, що «виріс із нього красивий парубок», а не «Василю виповнилося дев'ятнадцять».

Умовними є й самі казкові персонажі. Вони замислені так, аби в мудрому старці можна було побачити дідуся з сусіднього під'їзду, у дівчині в біді — подругу, що втратила дім. А в канібалі Кощієві, який у казані варить людські руки та ноги, легко впізнати президента сусідньої країни. До того ж, казковий Кощій також володіє стадами тупої худоби, які пасуться на його полях.

Чого тільки не зустрінеш у казці! Цілюща вода миттєво гоїть рани, тварини розмовляють і допомагають героям, душа може бути в голці або іншому предметі (привіт, Джоан Ролінґ).

І що там ми казали раніше? Казки народжуються з життя, так, та є ще дещо: у казках добро завжди перемагає. І не тільки в казках. Тому давайте читати хороші книжки та наближати перемогу добра. А для всяких Кощіїв ще жодна казка добре не кінчалася.