Попіклуйся про себе: книжки, герої яких дають раду з психологічними проблемами (або ні)
Щороку (від 1992-го) 10 жовтня ми відзначаємо День психічного здоров’я. В цей день нам нагадують: маємо знати, як працює наша психіка і які вона має потреби не менше за наші знання про роботу і потреби тіла. Ми маємо бути поінформовані про психічні захворювання, з якими доводиться мати справу людям поруч із нами. Ми маємо бути готові проводити профілактику психічних захворювань щодо нас самих. Психологічна гігієна — важливий аспект піклування про себе. Такі розмови, очевидно, важливі не лише раз на рік в цей спеціально призначений для того день. І тут нам сильно допоможе художня проза.
Література ніколи не обминала своєю увагою героїв зі складними психологічними проблеми. Про них бо пишуться найцікавіші історії. Психічне здоров’я визначають як основу благополуччя людини: психічно стабільна людина може реалізовувати себе і приносити користь іншим. А психічно проблемна людина може втрутитися в круту історію, з якої талановиті автори зроблять цікаву книжку.
Чимало сучасних книжок працюють як джерело інформації про той чи інший особистісний розлад. Їй пишуть напрочуд делікатно, з повагою до спільнот людей з певним діагнозом. Ненав’язливо, але детально нам розказують про людей, які дають або не дають ради своїй біді. Цікаві історії плюс корисний урок — а значить, варто звернути увагу на ці книжки і присвятити їм свій час.
З того матеріалу, який виявляється на руках у Марі-Од Мюрай, здається неможливим написати світлу життєствердну, ба смішну книжку. Витягує сумну і навіть трагічну історію діагноз головного героя: у Барта — синдром дефіциту уваги з гіперактивністю. Некерована і кипляча енергія Барта заряджає роман. Oh boy! — це його улюблений вигук, ним він позначає все від розпачу до захвату, а перехід від розпачу до захвату у Барта займає секунд тридцять. Троє дітей Морлеван залишилися сиротами. Батько зник безвісті, а мати покінчила з собою. Сіміон — підліток, Моргані і Венізі — вісім і п’ять відповідно. Дітей пропонують передати в опіку державі, коли знаходяться два родича — дядька і тітка. Тітка готова забрати тільки молодшу дівчинку, а дядько їх всіх трьох в очі бачити не хоче. Це якраз Бартелемі, саме йому доведеться піклуватися про трьох дітей. Відкритий гей, який не розбирається в чоловіках і вічно вляпується в токсичні стосунки. Більше безробітний, ніж працевлаштований. Повністю залежний від сусідів і друзів. І так, з СДУГ в комплекті до всього. Новій родині легко не буде один до одного притертися. А тут — ніби мало було біди — важко захворів Сіміон, у нього рак… Це правда затишно-світла книжка, чесно-чесно.
«Віндобонський апокриф», Катерина Девдера
Марта Кравченко — модна художниця. Вона навіть примудрилася, попри заборону дівчатам отримувати академічну освіту, вивчитися живопису в академії мистецтв. Ходять чутки, що вона перебралася для того юнаком. Так само ходили чутки, що у Марти був роман із відомим художником-генієм, він розбив її серце. У Марти зараз проблеми зі здоров’ям, вона майже не спить, мало їсть і різко втрачає вагу, її млоїть. Подруга-скульпторка Анна Айзенберг, з якою Марта орендує майстерню, дає пораду звернутися до модного лікаря Антонія Кайзерфельда. Інші лікарі діагностували у Марти істерію. Антоній відразу бачить, що жінка фізично виснажена та береться їй допомогти. Те психічне і фізичне виснаження, яке ми зараз доречно і недоречно називаємо вигорянням. Антоній вивозить Марту за місто, повертає їй смак до простих речей – корисної їжі, чистого повітря, здорового сну. Марта починає знову малювати. А Антоній закохується… Ні, просто не буде. Це самий початок зцілення: жінка не просто вигоріла, її спопелили, тепер треба відроджуватися.
«Рудий на узбіччі», Енн Тайлер
Кощавий, темноволосий із блакитними очима невиразний чоловік з нічим не примітного Балтимору. Міка Мортимера вважають за страшенного зануду, насправді він має обсесивно-компульсивний розлад. Молодший син у багатодітній родині, він зростав у абсолютному безладі з загублених речей і невиконаних обіцянок. Зараз Міка сорок чотири, і він виробив собі таке життя, якого йому бракувало в дитинстві. Все за графіком, мінімум несподіванок. Керує бізнесом із ремонту комп’ютерів «Технар-відлюдник». Його одяг – такий самий, що він купував його в університеті: джинси, світшот, футболка, кеди. Нікого більше, ніяких кольорів, максимум темно синій. В його хаті — ідеальний порядок. Щоп’ятниці — пилосмок, щопонеділка — пуцуємо підлогу, в неділю ж сортуємо сміття. Його їжа — здорова й одноманітна. Його коханка — невибаглива жінка, з якою він спить раз на тиждень. Його денний розклад вивірений по секундах: ранкова пробіжка, робота за викликами, робота в будинку, відбій о десятій вечора. І гоп! На порозі Міка з’являється вісімнадцятирічний Брінк Адамс – син жінки, що з нею в університеті зустрічався Міка. Юнак переконаний, що Міка — його батько і приїхав до нього знайомитися. Міка пускає Брінка в свій дім. Саме таких сюрпризів Міка й уникав все життя. Що робити?!
«Покоївка», Ніта Проуз
Молі працює покоївкою в п’ятизірковому готелі. Вона сотворена для цієї роботи, Молі обожнює прибирати, вона точно пам’ятає, де має бути яка річ, вона точно слідує кожному пункту інструкції для персоналу, в її возику — ідеальний порядок. Вона все знає про те, як слідувати правилам і навіть отримує від того насолоду. А от з людьми і з побудовою стосунків у Молі проблема: вона не розуміє «інструкцій», за якими діють люди. Молі вважають дивачкою, їй зраджують, її обдурюють. Та вони вкрай недальновидні ті люди, Молі — в аутичному спектрі, її «дивацтва» не свідчать про інтелектуальну обмеженість. Молі не тільки уміє слідувати планам, а й розробляти їх, не лише піддаватися на обман, а й обманювати. Починається все з того, що покоївка Молі приходить ранком, щоби прибрати номер містера Блейка — багатого і відомого гостя готелю. А містер Блейк, ой, мертвий. А Молі тепер — єдина свідка резонансного убивства.
«Фанатка», Христина Морозова
У Анни — біполярний розлад. Анна називає себе різними іменами: Анька, Ганна, Ася, Анюта. Вона уже давно не відзначає свій день народження саме в той день, коли народилася. Коли хоче, коли відчуєває потребу в той день і святкує. В один із таких днів вона танцювала і розважалася, потім повернулася додому і намагалася покінчити з собою. Анна в маніакальні періоди горить своєю роботою – вона піарниця, ходить по вечірках і мистецьких тусовках, вона уміє світ перевернути, скажімо, влаштувати масову акцію по збереженню будинку художника Мурашка. Робітниця вона ненайдійна, ясна. Тепер з комунікацій довелося перейти до роботи касиркою в супермакеті. Анна в депресивних епізодах не може підвестися з ліжка, щоби сходити в туалет чи попити води. Анна не приймає пігулки, бо тоді зникнуть періоди активності, а їх вона вважає за єдине можливе для себе щастя. Але дівчина проходить терапію. У неї є еротичні стосунки з Георгієм, він служить в АТО, час від часу навідуючись до неї, він уміє піклувати про неї в депресивних фазах. Нині Анна починає жити разом із іншим чоловіком – мистецтвознавцем Владиславом. Анна — фанатка його лекцій і, дізнавшись, що той важко хворий, запропонувала переїхати до неї і попіклуватися про нього... Королівство сліпих, де одноокий править за короля.
«Проєкт Розі» і «Ефект Розі», Грем Сімсіон
Професор генетики Дон Тіллман воліє дружину. Він ґрунтовно підходить до питання, розробляє систему вимог, складає анкету. Саме так йому простіше сприймати світ — через систематизовані данні. У Дона — синдром Аспергера. Його життя — максимально ефективне: він має професійний успіх, високий соціальний статус, він фінансово забезпечений і фізично здоровий. Те, що непридатний до соціалізації і неемпатичний, але результативне спілкуванні і співчуття -- то для шлюбу не має значення, якщо правильно підібрати партнерку. Правда ж? Щоби за анкетою сто зі ста було. Але тут трапляється Розі. Розі — барменка, підробляє в барі, поки пише дисертацію з психології. Дона з нею познайомили друзі — щасливо одружена пара. І Розі — катастрофа, вона не відповідає жодному критерію Дона, але чомусь хлопу поруч із нею цікаво і комфортно. Разом вони вирішують знайти біологічного батька Розі і спробувати вибудувати уже свої стосунки.
Спільнота людей в аутичному спектрі позитивно відреагувала на ромком Грема Сімсіона, особливості поведінки Дона передані дуже точно і при цьому він є не героєм проблемної соціальної прози, а розважального легкого романтичного роману. Ця книжка — важлива репліка про видимість людей з синдромом Аспергера.
«Господь не любить веганів», Ганна Городецька
Вона дивиться на себе в дзеркало і бачить там потворну невдаху, яка не має власного затишного дому, а живе в успадкованій від бабці квартирі, яка не має годної роботи, не може народити дитину, її кинув коханець, вона бачить Жабу. У Жаби — клінічна депресія, але жінка не може цього усвідомити навіть тоді, коли розмиваються межі її реальності і межі її особистості. Їх дві сестри — Жаба і Фея. Дівчат ростила баба, скупа на любов і повагу. Жаба була проблемою дівчиною, до того ж хворобливою, весь час по лікарнях з черговим панкреатитом. Мама? Ну десь була там мама. Фея виросла, побудувала затишне житло, навчилася готувати веганські обіди. Фея готується вийти заміж за хорошого чоловіка, а він якраз веган. Жаба добре знає того чоловіка. Чи їй здається, що добре знає. Не так давно вони були разом, не так давно вона носила його дитину. Чи не було цього. Жаба хоче лягти, не рухатися і проростати скрізь кімнату молодими деревцем – кипарисом, які в Києві не ростуть. Але Жаба збирається і йде на пишний веганський обід до Феї, та має познайомити її з нареченим… Інколи просто треба попросити про допомогу. Навіть якщо просиш у свого відбитку у дзеркалі.
«Таємнича історія Біллі Міллігана» і «Війни Біллі Міллігана», Даніель Кіз
В основі романів Даніеля Кіза — реальна історія, автор спілкувався з пацієнтом з розщепленням Я і потім написав його історію так, як він її собі уявляв. Біллі Міллігана в кінці 1970-х арештували і судили за озброєне пограбування і три зґвалтування. Захист висунув аргумент про дисоціативний розлад особистості, провели експертизу і таки підтвердили: в тілі Біллі живе понад чотирнадцяти осіб. Його виправдали і перевели на примусове лікування, а скоро й звільнили. Вперше в суді розглядали такий діагноз. В книжці Кіза багато вигадки, клінічно воно не достовірна. Але як роман – страх яка цікава. Автор спілкується з усіма чотирнадцятими особистостями Біллі і розказує про кожну з них. Згодом їх виявляється уже двадцять чотири. Розщеплення особистості — діагноз, який здавна манить мистецтво: як може в одному тілі жити кілька особистостей, де межа між нашими різними соціальними ролями і уже хворобою. Батько Біллі покінчив з собою, мати вийшла заміж вдруге, відчим чинив насильство над хлопцем і тоді той почав «розпадатися» на різні особистості, хтось із них був наївним і люблячим, хтось саме зло, був науковець, був релігійний фантик, був художник, вони всі мали різне етнічне походження, скажімо, рідкісним параноїком був колишній югославський комуніст, всі особистості мали різний вік, були там чоловіки і жінки, зґвалтування, наприклад, коїла сором’язлива жінка-лесбійка… Досі не відомо, чи не був, бува, Мілліган просто талановитим актором.
Ганна Улюра
