Ольга Куждіна: "Це абсолютно реально – навчити сучасне покоління любити книги"
Ольга Куждіна – дитяча письменниця, волонтерка, мама чотирьох дітей. Рідне місто – Кривий Ріг. 2023 року у видавництві "АССА" вийшла перша дебютна книга авторки – "Детективна агенція "САМ" в Ужгороді". Нині готуються до друку нові пригоди героїв серії. Переможниця (у співавторстві з сином Віталіком) літературного конкурсу від "КМ Букс 2019" за рукопис "Лампусики, або Яскраві пригоди Русика і Люксика"; володарка диплома 3-го ступеня конкурсу "Дитяча КороНація 2021" за рукопис "Супергерої з 1-Б".
Пані Ольго, вітаємо! Розкажіть, будь ласка, чим Вас захопив світ дитячої літератури?
Коли я думаю про нього, у мене виникають лише дві асоціації – щирість і безмежність. Це захоплює і безмежно надихає.
Скажіть, будь ласка, про що Ви б хотіли, щоб юні читачі замислилися під час читання Ваших творів?
Усі мої тексти – про любов, дружбу, взаємодопомогу і щастя. Ми створені, щоб бути щасливими.
І тому хочу, аби читачі впізнавали цю істину в кожному сюжеті. Шукали щастя та завжди знаходили його. І, звісно, допомагали радіти іншим.
Які емоції Ви відчуваєте, коли починаєте та завершуєте роботу над твором?
Найліпші почуття – це коли приходить ідея. У такі моменти переселяюся в нову історію.
Ти, наче приїздиш у незнайоме місце, і все тут тобі цікаве, скрізь ходиш, роздивляєшся, чуєш загадкові звуки, відчуваєш нові смаки, пробуєш на дотик.
Таким способом ідея обростає дедалі більшими подробицями, починаєш любити це місце та його жителів, хвилюватися за них, намагатися допомогти.
Далі цю ідею треба записати. Зізнаюся, іноді думки не засовуються в текст. Тому буває, що пишеться дуже повільно.
Ну а потім – редагування. Це чи не найгірша частина роботи. Відшукати провиси та неузгодженості, позакривати усі сюжетні лінії. Довго і нудно. Не люблю, але завжди стараюся робити дуже прискіпливо та відповідально.
І як нагорода за цю працю – велика радість, що твір готовий, і він мені подобається. Щоправда, редактор має свою думку щодо недоліків рукопису, тож текст доводиться знову покращувати.
Поговоримо про Вашу книгу "Детективна агенція "САМ" в Ужгороді". Що Вас надихнуло на її створення?
Ця книжка про перший місяць повномасштабного вторгнення. Але вона зовсім не про війну.
За сюжетом команда детективів з агенції “САМ” вимушено переїжджає до Ужгорода, але і там не припиняє свою роботу.
Детективні загадки трапляються всюди: під час волонтерства, у шкільній спортзалі, (де оселилися діти), у сховищі, музеї. Сюжет повен захопливих пригод, щирої дитячої дружби, віри у перемогу.
Цей текст склався із замальовок того, що бачила на власні очі та чула. І з того, що не хотіла бачити та чути.
Описала, як ми волонтерили у ресторані "Дельфін", де безоплатно годували переселенців (у цій частині детективи шукають могутнього чарівника, який здатен начаклувати 4-5 тонн їжі на день). Аби написати загадку в спортивній залі, пішла жити у школі та два місяці спала на матраці.
Рукопис став моїм терапевтичним текстом, допоміг усвідомити своє місце у цих подіях. Діти мають право на щастя навіть… під час війни.
Розкажіть, будь ласка, про свої письменницькі лайфхаки.
Я збираю частинки сюжету, якісь тематичні цікавинки, гарні фрази, кумедні діалоги, дотепні жарти, а потім, наче пазли, складаю їх в єдину картинку.
І в цьому маю певні труднощі: з великої кількості таких окремих пазлів обрати лише потрібні, щоб вони підходили один до одного і з'єдналися.
А також бажано бути виспаною, тому що без цього ніяк.
Як Ви хотіли б поміняти сферу дитячої літератури?
Нас так виховували: книга – це щось таке магічно-потойбічне, недосяжне та сакральне.
Вчили ставитися до книжки, як до святині. Куточків на загинай, плями не постав, нічого не підкресли та неодмінно помий руки з милом перед читанням.
А письменники були для нас інопланетянами: надрозумними, надстраждальними і давно вимерлими.
Це відштовхувало від читання.
Однак у жодному разі не закликаю загинати куточки чи плямувати книжки. Зовсім ні! Проте книга має бути другом і помічником, а не безмовним холодним ідолом.
Так, іноді з другом можна не погоджуватися, посваритися. Можливо, припинити товаришувати зовсім.
Тому мрію про велику кількість якісних дитячих книг (українських і перекладних), на різні теми, про різноманітні досвіди, з емоціями і станами. Веселі, сумні, нудні, огидні, у різних жанрах та оформленнях, важливі та не дуже (на перший погляд).
Хочу багато сучасних бібліотек та інших просторів, де буде безліч книжок. Аби можна було зустрічатися, разом читати, обговорювати, аналізувати та мріяти.
Зустрічі з письменниками – то окреме бажання. Нехай діти знають: літератори досі існують, пишуть прекрасне, що вони звичайні люди. Кожна дитина, якщо захоче, теж може стати письменником.
Мрію про підтримку книгочитання з боку держави. І це абсолютно реально – навчити сучасне покоління любити книги. Так, це інвестиція, але вона повернеться нам у майбутньому.
Вірю: після перемоги все буде. Нині ми впевнено йдемо до цієї мети.
Розкажіть, будь ласка, як у Вас зазвичай з'являється ідея написання літературних творів?
Ідеї завжди навколо нас. Їх так багато, що іноді дуже важко зосередитися на одній.
Усе наше життя – це величезний потік різних історій. Треба лише навчитися обрати ту, яка зараз найближча тобі, і цікаво про неї розповісти.
На Вашу думку, чи досить популярна дитяча література в Україні? Чому?
Діти читають, але хотілося би, щоб читайликів ставало дедалі більше. І це велика спільна відповідальність батьків, вчителів і бібліотекарів, аби навчити нове покоління любити книжки.
Вважаю: письменники теж відповідальні у цій справі, вони мають писати цікаві сучасні історії. Радію, що наше суспільство швидко розвивається у цьому напрямі. Сподіваюся, що незабаром це принесе результати.
Які дитячі риси характеру Вам найбільше подобаються?
Найбільше у дітях мене приваблює щирість і віра у необмеженість. Гадаю: всі діти геніальні, і тим відрізняються від дорослих, які мають певні досвіди, що часто змушують ховатися від навколишнього світу (та й від себе самих).
Дорослі люди перестають ставити перед собою недосяжні завдання, розчаровуються і згодом менше мріють. А діти не такі. Вони ще не встигли наростити собі емоційні мозолі. Ще не обмежили себе будь-якими рамками і страхами.
На щастя, є люди, які не грубшають, а мають змогу протягом усього життя залишатися дітьми: бути щирими і досягати нездійсненного.
"У власних творах я прагну так заховати людські цінності, щоб дитина самотужки їх відшукала"
Як Ви гадаєте, яка мета у дитячого письменника?
Своїми історіями я хочу пояснити складні речі простими словами. Без зарозумілості та моралізаторства, чесно і без прикрас.
У начебто розважальних сюжетах так заховати людські цінності, щоб дитина самотужки їх відшукала і вчилася відрізняти добро від зла.
Які книги вплинули свого часу на формування Вашого світогляду?
Кожна прочитана і недочитана через якісь причини книга впливає на нашу свідомість.
Але найбільше мене вразила Біблія. Можна вірити чи ні в те, що в ній написано, дотримуватися її настанов або нехтувати ними; багато сперечатися щодо тлумачень... Та все ж таки Біблія залишається найпопулярнішою книгою в історії людства.
Мене приваблює щирість цієї книги та різноманітність сюжетів. Історія, закон, поезія, виховання дітей, астрономія, військова справа, основи скотарства і землеробства – у творі можливо знайти мудрість і знання будь-якої сфери життя.
Звісно, основна тема Біблії – любов та стосунки.
Ця книга корисна для прочитання і з професійного погляду, тому що сторітелінг викладений у ній чудово! Happy end у Біблії мене дуже надихає та стимулює жити.
Інтерв’юери: Богдан Красавцев, Анна Слезіна
