Марина Пономарьова: «Фантастика дозволяє говорити на безліч тем у цікавих декораціях та знижувати поріг болю»
Марина Пономарьова – українська письменниця, сходознавиця, копірайтерка. Авторка феміністично-фентезійної збірки “У скляному лісі”.
Пані Марино, у своїй дебютній збірці Ви вдаєтесь до переосмислення фольклорної творчості з феміністичної перспективи. Чому важливим є подібне перепрочитання традиційних сюжетів? Що воно дає сучасним читачам?
Переписуючи традиційні сюжети з феміністичної перспективи, ми переводимо фокус уваги на жінок та дозволяємо їм розказати їхні історії, поділитися несправедливістю, або просто проживанням жіночого досвіду. Ми все ще живемо у дуже патріархальному світі. Тому мені здається важливим говорити про жінок та рівноправність у будь-який доступний спосіб. Не всі будуть читати пости з хештеґом #metoo або серйозні феміністичні нон-фікшн книги, бо це емоційно виснажливо. Для кожного існує свій спосіб отримання інформації, який найбільше допомагає сприймати її, а фантастика дозволяє говорити на безліч тем у цікавих декораціях, знижуючи поріг болю. Звісно, не всі будуть читати фантастику також, але чим більше ми говоримо про жінок та їхні проблеми у різних площинах, тим більше людей будуть задумуватися про ці проблеми, і, як наслідок, змінювати світ на краще.
Чи є ще якась казка, яку Вам хотілося б переписати?
Конкретна казка наразі не спадає на думку, але мені подобається образ фенікса. Життя, що постає з попелу знову і знову символізує як незламність нашої нації, нашу теперішню боротьбу, так і шлях жінок крізь віки. У які рамки нас би не заганяли, ми все одно відроджуємось, підіймаємось і живемо далі, а також продовжуємо боротьбу попередніх поколінь жінок, і віримо у свободу наших наступниць.
Автори-фантасти у своїй творчості насамперед спираються на актуальні соціальні проблеми. Як Ви вважаєте, чи дає фантастика більше свободи в дослідженні табуйованих тем?
Фантастика — жанр який дозволяє обʼєднати ескапізм, тобто занурення у фантастичні світи, щоб втекти від реальностей сьогодення, і метафоричність, яка переносить актуальні соціальні проблеми у казкові декорації. Ця традиція тягнеться з давніх-давен, казки це по суті метафори і настанови для дітей, які прищеплюють конкретні цінності або пояснюють, як влаштований цей світ. Тому фантастика здатна продовжувати цю традицію і допомагати більш мʼяко аналізувати непрості теми. Тут справді існує більше свободи гратися з різними елементами і переосмислювати речі, з якими ми стикаємось у реальному світі. На відміну від інших жанрів фантастика дозволяє придумати, що завгодно — кита зі скляним лісом на спині, міста населені гарпіями, чи замки зубних фей — щоб було легше говорити про непрості теми казковими образами.
В університеті ви вивчали східні мови, у збірці також оприявнюється ваша зацікавленість культурою Сходу. Як дослідження культур, які зазвичай вважаються більш консервативними, вплинуло на Ваше сприйняття феміністичної проблематики?
Вивчаючи культуру Китаю та Японії, я стикалась з тим, що “скло” жіночого досвіду присутнє у всіх суспільствах. Наприклад, японська мова має гендерні категорії та сильно спирається на соціальне становище — лексика може змінюватися, в залежності того говорить чоловік чи жінка, та до кого вони звертаються. Деяка лексика заборонена для вжитку жінками. У Китаї знущалися над жіночими тілами заради краси та фемінності — ноги дівчат перевʼязували, щоб ступні були маленькими і делікатними, що призводило до травм і болю. Також, коли була накладена заборона мати другу дитину у сімʼї, широко розповсюдженими були аборти дівчаток, адже виховувати сина вигідніше і “престижніше” ніж доньку. Я дізнавалась про безліч таких прикладів, вони жахали. Це тільки вкорінило моє переконання, що фемінізм абсолютно необхідний, і важливо говорити про ці теми.
"Фантастика — жанр який дозволяє обʼєднати ескапізм, тобто занурення у фантастичні світи, щоб втекти від реальностей сьогодення, і метафоричність, яка переносить актуальні соціальні проблеми у казкові декорації"
Читаючи вашу збірку, читач активно подорожує часопростором. З казкового світу він переміщається в реальність – з Японії в Америку. У зв’язку з цим цікаво було б дізнатись: чи історія вимальовується навколо певного середовища, чи місце дії визначається з огляду на специфіку історії?
Під час створення оповідання мені насамперед важить ідея. Працюючи над збіркою, я хотіла говорити про конкретні теми, які мене хвилювали. Наприклад, мене цікавила феміністична ідея скляної стелі й несправедливості низької оплачуваності жіночої праці. З цього постало питання, де ця праця може існувати в фантастичному світі? Одразу ж спадали на думку зубні феї. Після цього виникло багато інших питань: як вони працюють? Як виглядає робоче місце? З якими проблемами вони стикаються? І сеттінг зʼявився як відповідь на ці питання. Схожа ситуація була з іншими оповіданнями. Оскільки моє життя було доволі хаотичним і різнобарвним, для мене природно фантазувати і вигадувати цікаві сеттінги, вони виринають самі собою коли я намагаюсь давати відповіді та фантастичні припущення.
Важливу роль у Вашій збірці відіграє символіка скла. Причому в різних оповіданнях ця «скляність» набуває різних, часом діаметрально протилежних, значень. Часто це втілення деструкції, або певних лімітацій, але подеколи вона, здається, набуває і позитивних конотацій (так, в одному з оповідань, скельце в руках героїні це зброя, але зброя, яка допомагає їй подолати дракона). Як би Ви самі охарактеризували цей символ?
Скло постає для мене метафорою жіночого досвіду. Він може бути невидимий і прозорий, коли жінку не помічають, нехтують її проблемами. Може бути болючий і різати по живому, як справжнє скло. Але водночас парадоксально може надавати сили, бути зброєю. Бути жінкою і виживати в патріархальному світі для багатьох важко і травматично, але іноді цей досвід навпаки може давати наснаги на боротьбу, розвивати непокору і сміливість бути сильною та незручною.
"Мене цікавила феміністична ідея скляної стелі й несправедливості низької оплачуваності жіночої праці. З цього постало питання: де ця праця може існувати в фантастичному світі?"
Чи можете виокремити конкретні тексти чи авторів, які справили на Вас найбільше враження та вплинули на Вашу творчість?
Мої улюблені автори — Террі Пратчетт, Роальд Даль, Діно Буццаті. Пратчетт неперевершений гумористичний фантаст, який міг будь-яку тему розкривати у фантастичних декораціях і створював прекрасних персонажок. Даль майстер коротких оповідань, цікавих образів, а також не цурається жорстокості навіть у творах для дітей. Діно Буццаті створює неймовірні метафори, а також досліджує похмурі теми, абсурдизм, безвихідь, екзистенційність у короткій формі.
Також, на мою творчість вплинути такі твори: Катерина Калитко “Земля Загублених”, Марґарет Етвуд “Оповідь Служниці”, Дафна Дю Морʼє “Ребекка”, Ольга Токарчук “Химерні оповідання”, Урсула ле Гуїн “Ліва рука темряви”, Кармен Марія Мачадо “Її тіло та інші сторони”.
І наостанок: коли можна очікувати Вашої наступної збірки (або й роману)? Чи плануєте надалі перевідкривати для читачів чарівний світ големів та фей, або захочете якимось чином змінити вектор своєї письменницької діяльності?
До повномасштабного вторгнення я працювала над романом про навʼязані соціумом токсичні стосунки жінок із красою, хотілось написати більш розгорнуту версію оповідання “Гарпійськ”, створити на основі цієї ідеї роман. Але зараз важко концентруватися на письмі, а також виникає внутрішня необхідність писати про досвід війни. Водночас про цю війну неможливо писати завуальовано, оскільки тема надто складна і травматична, необхідно щоб пройшов деякий час, щоб переосмислити все те жахіття, яке триває. Сподіваюсь, з часом я зможу написати і роман “Гарпійськ”, і писати не фантастичні твори. У будь-якому разі, я не хочу обмежуватися у своїй творчості.
Інтерв’юєри: Ксенія Павленко, Богдан Красавцев
