Мандрівниця по духу та талановита українська письменниця Дара Корній
Дара Корній (справжнє ім'я — Мирослава Іванівна Замойська) — українська письменниця, яка працює у жанрі фентезі. Перший роман письменниці в жанрі фентезі — «Гонихмарник» — було видано у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля» у 2010 році. Книга принесла авторці третю премію літературного конкурсу «Коронація слова» 2010 року в номінації «роман», була удостоєна нагороди «Дебют року» від видання «Друг читача» та стала лауреатом премії асамблеї фантастики «ПОРТАЛ-2011» — «Відкриття себе» імені Володимира Савченко. В 2016 року отримала відзнаку «Золотий письменник України» (відзнака вручається українським письменникам-романістам, які видали твори українською мовою у форматі паперової книжки сукупним накладом понад 100 тис. примірників).
Пані Дара, цього року ви відзначили ювілей та подарували аудиторії нові видання. Серед них - твір “Чарівні істоти українського міфу. Духи-шкідники”, повість для підлітків — “Пригоди змія багатоголового в Скелястому Світі Вічного Літа” і казку для діток — “Особливий”. Великий врожай! Таким чином ви готувалися до особистого Свята чи це для вас є звичийним творчим ритмом?
Ні, це просто збіг. Можна сказати, що подарунок Долі. Спеціально не планувала ані я, ані видавці цього. Так випадково склалося, дякуючи карантину всі плани посунулися в часі. Але, як на мене, це доволі знакове співпадіння, яке гарно демонструє для кого пише Дара Корній.
Як вам вдається продукувати так багато цікавий історій? Подейкають, ви постійно носити з собою блокнот, адже ваша особиста Муза може постукатися зненацька. Це так?
Так, це правда. Пригадую, як ідея написання «Щоденника Мавки» народилася в мені, коли я поверталася з Києва нічним потягом. Люди в купе спали і я, щоб не заважати, вийшла в загальний коридор. Хотіла записати сюжет, який так несподівано впав на голову. Думала собі, що то на пару хвилин. Просиділа до ранку, списавши цілий блокнот. Інколи розумні думки, по сюжету історії, чи вже по викладу її, падають на голову зненацька. Наприклад, в маршрутці, коли стоїш на одній нозі і тримаєшся руками за повітря. Розум каже – треба записати, бо забудеш. І добре каже, бо перевірено – таки «забудеш». Тому починаєш з торби на зупинці діставати блокнот та ручку і шокувати пасажирів своєю наглістю: «А потримайте мене, будь ласка, бо мені тут конче дещо записати в блокнот треба». Інколи таке відбувається вночі. Сон настільки потужний та яскравий приходить, що ти будишся від усвідомлення тої прекрасності, котра тобі щойно намарилася. Спеціально для таких моментів я тримаю під подушкою блокнот та ручку. Підсвічую собі мобільним, щоб не будити чоловіка, записую і спокійнесенько засинаю. Коли вранці перечитую записане, то кажу собі, що я таки розумна кубіта. Бо не полінувалася та записала. З прочитаного розумію, що ніц з того вже не пам’ятаю. Ранок витер всі спогади про цей сон. Видер чернетку. Так народився цикл «Зворотний бік світла». Він прийшов зі сну. Пригадую, якось на одній з презентацій читачка запитала: «А що ви будете робити, коли у Вас закінчаться ідеї для романів?» А перед тим ми саме говорили про блокноти. І знаєте, як пожартував вголос мій чоловік? «Ми купимо їй ящик блокнотів!» Так, блокноти то моя слабкість. У них дуже багато записаних сюжетів майбутніх історій, які чекають свого часу і поки не стали книжками. А ще мені їх часто дарують. І це гарний привід почати записувати нову історію.Завжди ношу у торбі записник та декілька ручок. Я навіть не засинаю без свого блокнота ручки, вони завжди біля ліжка. Інколи мудрі думки чи доволі дивні за сюжетом сни можутььь увірватися у твою сідомість настільки реалістично, що потрібно бути завжди до них готовою.
Ваші твори достойні бути поширені Світом та перекладені на інші мови. Ви та ваші літагенти працюють над цим?
Дякую за добрі слова. Я ж не проти перекладатися, але… На жаль, у мене нема ані літагента, ані часу, щоб самій ним для себе стати. Я дуже багато пишу, постійно щось або пишу, або дописую. Якби з’явилася людина, котра б допомогла б мені з цим, тільки зраділа б. А поки… чекаю та віру в кращі часи, коли в Україні з’явиться реально така професія.
Ви активно презентуєте свої видання аудиторії та не втрачаєте можливість зустрічи зі своїми читачами. Звідки ви черпаєте енергію?
Я природозалежна людина. Я мандрівницю по духу. Мандри – це потужний релакс для мене. Але мої мандри тихі. Вони не торкаються бетонних джунглів міст. Я мушу відчувати під ногами землю, а не бетон (заземлитися), бачити вночі в небі зорі, а не каламуть, бо підсвітка міста заважає, відчувати пахощі степу чи лісу, а не запахи каналізації. Моя зарядка чи моя розетка – це Природа. Гори, річка, озеро, море, парк, ліс, луг, поле, спів птаха, шелест вітру, грім у небі, блискавки, гроза, дощ і навіть злива. Це мої місця сили і мої найліпші у світі антидепресанти та відновлювачі.
Сьогодні в Україні існує проблема нестачі цікавих авторів. Принаймні таку заяку минулого року зробив УІК за результатами закупівлі у видавництв майже 70 % перекладних видань для бібліотечних фондів. Це дійсно так?
Ні. Я не зовсім згідна. У нас цікавих авторів багато. Дуже-дуже багато. У нас нестача довіри видавця до молодого автора. Якщо тобі пощастить і на старті в тебе повірять, а це рідкість, ти отримаєш перепустку в сучасну літературу. Але не думай, що тебе відразу зачнуть читати і носити на руках. Все тільки починається. Тому що у нас величезний брак реклами, яка має вкладатися в розкрутку свого рідного автора. Приміром, того самого Стівена Кінга розкручувати не потрібно. Український видавець купив права на його вже розкручену книжку, переклав, навіть обкладинку купив і отримав дивіденди з продажу, не вклавшись ані в промоцію автора, ані в рекламні буктрейлери, обійшлося без презентаційних авторських турів, за нього це все вже зробили зарубіжні колеги. Що у нас з Вами з українськими авторами? А у нас з Вами дикий ринок, де автор сам собі режисер. Мало бути добрим автором в Україні. Потрібно бути ще й харизматичним, щоб тебе читач почув і побачив. Якщо ти активний, комунікабельний, умієш цікаво розповідати про те, що заховано за сторінками твого тексту, а там море-океан праці – не просто цікаво розказаний сюжет, а й певні дослідження, інколи навіть наукові, то про тебе знатимуть і говоритимуть. Але… тут все тримається на твоїй активності і добре, коли твої рідні готові тобі в цьому допомагати та сприяти – їхати з тобою, дбати про твій побут, бо в тебе, приміром, в день може бути по три-чотири зустрічі. І коли тільки починаєш так важливо мати біля себе видавця, котрий і віритиме у твій текст, і просуватиме потім твою книжку, і довіру рідних, котрі підтримають та зрозуміють.
Судячи з літературних ресурсів, де молоді письменники розміщують свої рукописи, ажіотажу навколо їх творів доволі багато та й аудиторія читачів постійно зростає. Чи може так статися, що електронна книга, з часом повністю витіснить паперову?
Ажіотажу багато? Мабуть! Я не досліджувала. Однак чомусь у нас майже всі автори таки прагнуть мати паперову, а не електронну книгу. А знаєте чому? Тому що у нас піратство процвітає. Наш читач поки не готовий платити за ел.книгу, навіть коли вона втричі дешевша від паперової, а все тому що він її легко може скачати в неті задурно на деяких піратських ресурсах. Пірати надають йому таку можливість, не несучи за це злодійство жодної відповідальності. Навіть якщо припустити, що наш книжковий ринок таки стане цивілізованим, пірати вимруть, як динозаври, то навряд чи ел.книга повністю замінить паперову. Є ж такі видання, наприклад – альбоми, енциклпедії, дитячі книги і теде, котрі мусять бути паперовими, інакше вони втрачають і естетично, і візуально теж. Можливе співіснування паралельне, коли паперовий і ел.варіанти одне одного доповнюють.
