Любов Якимчук: «Усе неможливе в прозі, можливе в поезії»

Любов Якимчук — українська письменниця, сценаристка, авторка книги «Абрикоси Донбасу». Лауреатка премії американського фонду Ковалевих в номінації «Поезія».

Розкажіть, будь ласка, про свої перші літературні кроки. Чим Вам запам'ятався цей період?

Я почала писати дуже рано, у дев’ять. А вже в тринадцять мої вірші опублікувала газета міста Первомайська Луганської області, російськомовна газета, хоч вірші були українською. Я тоді вправлялася у римуванні, верлібри я вже в університеті почала писати. Але насправді могла стати й лікарем, бо мені дуже подобалася біологія, та я робила ін’єкції календулі з її ж соком та дивилася, що буде. Але не стала, усі вигадки пішли в слова.

Які поетичні твори у Вашій збірці "Абрикоси Донбасу" для Вас є найважливішими? Чому?

Я б окремо виділила однойменну поему “Абрикоси Донбасу”, яка є для цієї книжки базисом, бо описує основні особливості світу книжки. Через цю поему, як через своєрідну арку, заходить читач та бачить, як світ абрикосів змінюється з війною. А в поемі війни ще немає. 

До цієї поеми багато відсилок, не лише літературних, а й мистецьких чи навіть зі світу моди. Ось зараз один модний бренд працює над вишиванкою за мотивами цієї поеми. 

Ну, і звичайно вірш “Розкладання”, який теж багато цитують. Вірш про розклад наших територій, спогадів, слів, а також нас самих. Але це вже такий центр книжки, кульмінація.

Чим Вам подобається поезія?

Традиційно поезія є усним жанром, що мені дуже подобається. Збірки віршів треба видавати альбомами по типу музичних, а не книжками, але ми звикли до книжок. Це перше. А по-друге, поезія дуже гнучкий жанр, який придатний до експериментів. Усе неможливе в прозі, можливе в поезії. А ще у поезії інша оптика: там значення має кожне слово і не може бути жодного зайвого. Одне словосполучення у вірші, це як сторінка прозового тексту. Тобто поезія дуже концентрований жанр.

Скажіть, будь ласка, що Ви відчули, коли Ваші вірші вперше опублікували в закордонних журналах?

Думаю, що те ж саме, що і в українських — захват. Звичайно, кожен автор хоче, щоб його перекладали, бо це відкриває його тексти та нашу літературу світові.

На Вашу думку, які риси характеру найважливіші для поета? Чому?

Жага пізнання та прагнення до експериментів дуже потрібні поетам, бо на цьому ґрунтується хороша поезія. Робота поета чи поетки  — це вміння викликати емоції та вміння обернути все так, щоб читач здивувався своїм відкриттям у цьому тексті. Поезія це не лише щось красиве, що створене словами, ще й те, що працює з нашими думками й часто змінює їх.

Якщо ж ідеться про професійного поета, якому доводиться багато подорожувати по світу та брати участь у літературних заходах, то потрібні неабиякі менеджерські навички: вміння листуватися, складати графіки, а зараз навіть купівля квитків, бо логістика утруднена війною — це все роблю я сама. Та це не те, чого поети очікують від такої діяльності. А ще потрібно прагнути вивчати мови й бажано не лише одну англійську.

"Жага пізнання та прагнення до експериментів дуже потрібні поетам, бо на цьому ґрунтується хороша поезія"

Розкажіть, будь ласка, які цікаві історії відбувалися з Вами під час роботи над проєктом "Рік Семенка"?

Ви вирішили мене відправити у 2014 рік? Ну, гаразд.

Цей проєкт був присвячений століттю футуризму. Ми тоді вже зробили низку заходів та вийшла моя стаття про Михайля Семенка на сайті “ЛітАкцент” (колись був такий), і тут я отримую дзвінок. Беру слухавку і чую: “Доброго дня, Любо. Це Семенко”. Далі довга пауза, а я зависаю на кілька секунд. А потім чую: “Я племінник Михайля”. Це був Марко Миколайович, який хотів зі мною зустрітися та розпитати про моє дослідження біографії поета.

Була ще одна історія. До мене написав режисер Тарас Томенко та попросив зустрітися, щоб поговорити про Розстріляне відродження. А потім спитав: “А ви не хочете написати сценарій про цих письменників?”. Так виникли два наші фільми про будинок “Слово”, що 1930 був побудований у Харкові та в якому мешкали українські письменники того часу. І Семенко теж.

Як Ви вважаєте, чим особлива поетична діяльність?

Як і будь-яка діяльність, вона побудована на досвіді багатьох, що перетворився на тяглість. Проте в тексті ти можеш зробити те, що не дозволено або фізично неможливо зробити в реальності. Поезія — це вихід поза всілякі рамки реальності та легальності, наскільки він можливий у нашому світі. Власне, метавсесвіт з’явився завдяки сміливості, яка є в літературі. Але в літературі ця сміливість все одно більша за метавсесвітню сміливість, бо майже не обмежена ресурсами. Особливо, коли вимикають електрику через російські обстріли та метавсесвіти стають недоступні, а книжка все ще працює.

Які українські та світові поети для Вас є улюбленими? Поясніть, будь ласка, свою відповідь.

Серед українських поетів мені подобається Климентій Зіновіїв, бароковий поет, який присвятив тексти різним професіям. Це була основа для футуризму, який не був би таким, як є, без барокової літератури.

Як ви вже зрозуміли, у цій компанії також Михайль Семенко, бо в нього я вчилася писати так, як люди живуть, а не як вони пишуть, що живуть. А також шукати поезію в буденних речах.

Ще один навіть не поет, а цілий поетичний космос — Василь Голобородько. Це поет з Луганщини, але поет світового масштабу, та ми його ще не вповні зрозуміли. Але я впевнена, що настане час, коли він буде одним з основних авторів українського канону.

Дуже люблю поезії Галини Крук, яка тонко працює з формою. Зараз подобається ще Дарина Гладун та Ія Ківа. Тепер у нас дуже багато саме поеток, навіть скажу, багато верлібристок. Цього року ще купа нових книжок вийшло, які я лише збираюся прочитати, впевнена, там багато цікавого і багато поетів можна буде назвати.

Із закордонних поетів, один з найважливіших для мене авторів – це Анрі Мішо. Він перевернув моє уявлення про можливості поезії, показав, як можна тонко та іронічно працювати з еротичними темами. Взагалі французька поезія – це друга найважливіша для мене національна поезія після української.

Третьою напевно є американська поезія, і це не лише батько верлібру подекуди важкий і маскулінний Волт Вітмен, а передусім Сильвія Плат, у якої вірші геть без шкіри, пульсують і болять.

Що Ви найбільше цінуєте у своїх читачах?

У мене дуже теплі та щирі читачі, які на презентаціях підходять поділитися своїми історіями. Але ціную я їх за інше — у важкі часи, коли в людей багато проблем, втрат, вони зберігають свою здатність реагувати на поезію. Це як берегти квітку, яку під час повітряної тривоги не беруть в укриття. Беруть кота чи собаку. А вони беруть не лише кота чи собаку, а й квітку. 

Над яким твором Ви зараз працюєте чи плануєте працювати?

Я працюю над кількома творами, але передусім хочу дописати поетичну книжку “Виробництво ніжності”, у якій буде багато тепла, любові, іронії та еротики.

Текст: Богдан Красавцев, Анна Слезіна

Фото: Аліна Руда