«Літо, діти, осінь, зима, війна і весна» Богдана Куценка: вірші (для) дорослих чоловіків
Богдан Куценко. Літо, діти, осінь, зима, війна і весна. Львів: ВСЛ, 2023. 224 с.
Знаєте уже це відчуття? Коли в складній ситуації озираєшся навколо: «А де дорослий, який підкаже, що робити, а то і сам зробить, і допоможе, і порятує, і утішить?», аж раптом бачиш, що люди поруч дивляться впритул на тебе та розумієш: «Ти — дорослий. Тепер і зараз дорослий, який щось зробить, щоби все пофіксити — це ти». Знаєте? Якщо ви раз пережили таке відчуття, ви його і не забуте і ні з чим не сплутаєте. Богдан Куценко пише сильну і красиву книжку поезій саме про таку мить усвідомлення відповідальності за іншого поруч, він пише про зрілість (а вона ж не віком вимірюється, ясно). Коли завдаєш собі на плечі родину-місто-країну-світ і несеш туди, де їм безпечно.
все це зміниться швидко
ось тобі слово лихе
тоді розлюбиш це кріплене
полюбиш огидне сухе
ти народиш дітей
що засяють наче вогні
ми неодмінно будемо
щасливими
або ні
В його віршах перемішують і перемежовуються його дитячі спогади і те, як він бачить уже своїх дітей. Хто тут забув ровера від дощем, хто тут на хлібчику з маслом визнає лише цукор, а не смердючий сир — він сам чи його дитина, хтозна, та це і не так важливо. Є дитина і є дорослий, який час від час воліють помінятися місцями. Тільки їх бажання повільніше за плин часу.
Відчуття часу — пливкого, занадто швидкого і наче не-природно загальмованого —важить в книжці Куценка. Попри те, що в назві збірки «зашитий» нібито натяк на один рік, від кінця літа до початку весни, цей натяк хибний: в книжці минають роки, мінімум десятиліття: десь на початку ще можна схопити якісь натяки-деталі з 2014-го, ближче до кінця не можна буде не впізнати зиму 2022-го. І той юнак, відчайдушно закоханий і трішки п’яний, якого ми побачимо в першому поетичному циклі під назвою «Літо» уже зовсім не схожий на втомленого чоловіка з фінального циклу «Весна» і втому цю випивкою уже не зняти, навіть ранковою сигаретою не прогнати. І цей невловимий час, який непомітно як складається в десятиліття — теж красива репліка поета про дорослішання.
Чим ми старші, тим більше міняється відчуття часу. Либонь, це різнить дорослого від дитини — те, як ми відчуваємо час. Ти малий, ти прокидаєшся зранку і весь довгий-довгий день вітає тебе і існує тільки для тебе, кожна подія, кожна дрібничка належать лише тобі. А завтра буде такий самий довгий день. Ти дорослий, ти прокидаєшся від крику будильника і бачиш на календарі: 1 вересня, знову десь поділося літо. А завтра на календарі буде 1 березня і десь поділася весна. І будильник волає нон-стоп.
Світ цієї книжки дуже залюднений. Біля того, хто з нами говорить з поезій Куценка, завжди хтось є, хтось просить про допомогу, хтось вимагає уваги. Він нібито розчиняється в них. А які ж точні там описані запарковані двори в спальниках великих місті — не ступити, не вдихнути. А от він курить сигарету в автомобільній пробці і сам стає однією з авто. Люди, люди, події якісь, кудись все несеться, метушня якась. Вона і зжирає ті довгі дні дитинства, перетворюючи їх на дорослі літа, де за осінню знову приходить осінь.
осінь травами йде
жене у зграї птахів
і коротшає день
як перелік гріхів
«Літо, діти, осінь…» — перша книжка Богдана Куценка, але в літературі він не неофіт. Книжка ця не несподівана, а радше довгоочікувана. Він був фотографом, культурним менеджером, співпрацював з музикантами (до речі, на обкладинці книжки є QR-код, за яким можна перейти і послухати музичні композиції на вірші Куценка, скажімо, у виконанні «Очеретяного кота»). Богдан Куценко живе і працює в Винниці і міцно інтегрований в тамтешнє мистецьке середовище. Іще від 2014 року Богдан їздив волонтером на схід в зону АТО, а від 2022 -го почав допомагати іноземним журналістам в зоні бойових дій і сам писати. Нині він – воєнний кореспондент. Як поет Куценко не раз виступав на публіці, його твори завжди привертали увагу. І питання «коли буде поетична книжка?» носилося в повітрі уже років п’ять-шість. А от так сталося, що складатися все написане протягом життя в одну книжку почало в 2022 році, очевидно, що саме цього року тексти оформлювалися в збірник, до них малювалися приголомшливі ілюстрації. Той рік багато що в нас змінив, хотіли ми того чи ні, але 2022 року ми залишилися сам-на-сам із собою. Мабуть, результатом такого усамітнення і стала «Літо, діти…». Дозріла книжка. Між іншим, в збірнику дуже багато Вінниці. Дороги там схожі на широкі річки, а річки — на дороги.
день що розділено навпіл турботами
що ми там хочемо або не хочемо
потайки йотами квотами
Катерина Калитко, яка написала передмову до поезії свого земляка і друга, тонко підмітила цю особливість світовідчуття Куценка: «Тут не буде токсичної патріархальності й зверхньої маскулінності, показного надриву і крику. Натомість — таємні знання й вібрації в голосі, які хлопчики переймають від своїх татів, а потім передають далі, вже своїм». Мало бачимо таких текстів насправді.
Ми знаємо про себе те, що нам про нас розкажуть наші діти. Коли побачимо, як в них відбиваються наші риси, тоді впізнаємо себе в дзеркалі. Часом це звуть колом життя, але тут точніше буде рекурсія: за попередньо відомими ознаками ми згруповуємо речі одного виду. Це метод, яким мислить світ Куценко. Цілком науковий підхід — в ліричній поезії. Цю осінь можна впізнати, бо ти пережив уже десяток попередніх осенів. Цих дітей ти знаєш, бо і сам був дитиною — один із них. Цю війну ти знаєш… Ой, стоп. А от до цього знання ніщо не підготувало і не могло підготувати. Війна неподібна ні до чого. Перший вірш збірника називається «Святі цього міста». Святими там називають тих, хто осягнув втрату, переступив заборону і поволі шкандибає собі далі.
всі наші твори неписьменні
усі думки усі розмови
ми забуваємо щоденно
а потім знову
Ганна Улюра
