«Франкенштейн, або сучасний Прометей» був опублікований понад двісті років тому, та багато читачів і досі дивуються, дізнаючись, що ця історія виникла в голові дівчини-підлітка. Певно, усі це знають, але нагадаємо: у романі йдеться про молодого вченого, одержимого ідеєю вічного життя. Під час своїх експериментів він оживляє труп, зшитий із частин різних тіл.

Якщо ж краще дізнатися біографію авторки роману, захоплення містикою перестає дивувати. Що ж відбувалося в житті Мері, якщо вона вирішила написати таку книгу?

1.    Смерть супроводжувала майбутню письменницю з народження: за кілька днів після пологів її матір, Мері Воллстонкрафт, померла від інфекції. Жінка була письменницею-новаторкою, за кілька років до народження дитини вона опублікувала «Захист прав жінки» (і це у вісімнадцятому столітті!), була авторкою романів, трактатів, збірки листів, книжок про історію, виховання, а також дитячої книги. Згодом Мері Шеллі напише: «Пам’ять про матір завжди була гордістю й відрадою мого життя».

2.      Подейкували, що Мері Шеллі втратила цноту на могилі матері. Надгробок був неподалік від її дому, і туди вона часто ходила писати, читати та розмірковувати. Це було її особливе місце, і саме туди вона привела свого майбутнього чоловіка Персі, який на той час був одружений з іншою.

3.      Навколо пари ходили чутки про вбивство. Коли Персі Шеллі втік до Мері, він залишив маленьку дитину й вагітну дружину. Батька Мері це розлютило, і він вимагав, аби донька оформила стосунки офіційно. За «щасливим» збігом обставин, перша дружина Персі вирішила вбити себе. Її тіло знайшли в озері Серпентин у Лондоні. Знаючи репутацію Мері, з’явилися чутки про можливе вбивство, та більшість дослідників цю версію відкидають.

4.      Її друга найвідоміша книга — апокаліптичний роман про пандемію. Мері Шеллі поставила собі високу планку з Франкенштейном. Її роман 1826 року «Остання людина» також досліджує філософські теми під прикриттям науково-фантастичних передумов. У антиутопічній історії світ 21-го сторіччя зіштовхується з таємничою чумою, а людство балансує на межі вимирання.

5.      До самої смерті Мері зберігала серце покійного чоловіка та пасма волосся померлих дітей. У 1822 році Персі Шеллі потонув, коли повертався від лорда Байрона, з яким обговорював спільні творчі плани. Його тіло кремували, та серце ніяк не горіло, тож Мері забрала його й носила з собою як пам’ять.