Хіти читацьких клубів: книжки, обговорення яких зближує людей
Залізти в чужу шкіру і пожити там недовго, поки читаєш книжку — і тут же порадити цей роман і досвід добрій приятельці. Зазвичай такі твори називаємо «душевними книжками». Вони викликають сильні емоції. Навіть розповідаючи про сумні, а то і страшні події, уміють втішити у фіналі. А значить, поки їх читаєш, ти почуєшся захищеним(ою). Тому такі книжки охоче обговорюють між собою читачі(ки), позаяк почуттям захищеності треба і можна ділитися. Названі тут романи останні років п’ять ставали хітами книжкових клубів: малознайомі між собою люди збиралися разом, починали обмірковувати, що вони щойно прочитали, ділилися між собою безпечним простором і так ставали ближчими. Ці книжки насправді уміють зближати людей. Та мабуть все просто: вони розказують цікаві історії в не самих очевидних декораціях — міркують про країни і події, на які ми не те щоби часто дивимося впритул, і демонструють почуття, які ми добре всі знаємо.
«Чотири вітри», Крістін Генна (РМ)
Пиловий казан у США 1930-х. Посуха, яка тривала десять років, знищила господарства в регіонах, котрі щойно перекопали й ґвалтівне освоїли — не докладаючи зайве розуміння чому не треба руйнувати природну цілину. Біженці з Оклахоми і Техасу втікали від голоду до Каліфорнії. Уряди штатів були не готові прийняти такі натовпи трудових мігрантів, що перебувають на межі фізичного і психічного виснаження, соціальною допомоги не було, їх селили в тимчасові табори, через антисанітарію там починався епідемії. Місцеві, втомлені від навали тих, хто готовий працювати будь-де суто за їжу, вчиняли в таборах біженців погроми. А додому повертатися не можна, дома уже нема. Але все ще є земля, здатна відновитися і родити.
Серед біженців з пилового казану — родина Ельзи, вона сама, її донька-підліток і маленький син. Вдома на фермі залишилися батьки чоловіка з мінімальним шансом вижити серед піщаних бур, там же могила її померлої дитини, а чоловік десь завіявся, коли стало насправді скрутно. Ельза походить із заможної родини комерсантів, у неї неймовірна гарна матір і дуже красиві сестри. Сама Ельза — негарна, неприваблива, хвора відлюдька, її ростять як занадто амбітну стару діву. Ельза хоче вирватися з-під токсичної опіки. Одного вечора вона вдягає червону сукню і йде на танці. Знайомиться з італійцем-фермером, зовсім юним, який має наречену і плани їхати учитися в коледж. Випадкова ніч закінчується вагітністю.
Чим відрізняється опіка від піклування? — Ельза сама дізнається і нам розкаже.
«Уроки хімії: Вечеря о шостій», Бонні Гармус (КСД)
Вдова Келвіна Еванса, геніального науковця з важкою вдачею, самотня матір вередливої підлітки Медлін, талановита, так само видатна дослідниця-хімік, Елізабет Зотт більше відома як авторка і ведуча кулінарного шоу. Залучаючи свої знання з хімії, досвід свого подружжя, де обидва мали амбіції до самореалізації і не мали вільного часу, Елізабет розказує каліфорнійським домогосподаркам 1960-х у який спосіб можна налагодити побут і не витрачати на нього зайвого часу. Вона стає іконою звільнення жінок від дурної безкінечності виснажливого побуту.
А тим часом кожен крок Елізабет — це знецінення її таланту і досвіду, вона жінка, отже, працює лаборанткою, вона жінка, яка не дала себе зґвалтувати науковому керівнику, отже, не має захищеної дисертації, вона жінка, яка не фліртує з начальником на ТБ, отже, отримує за свою роботу копійки. Вона найбільше боїться, що Медлін буде так само важко жити, Елізабет радше сурова, ніж поблажлива матір, вона готує доньку до реального життя, де бути жінкою — вроджений ґандж. Медлін, дитя золотого повоєнного часу, за це матір ненавидить.
Америка 1960-х з одного боку — яскраві картинки, де жіночки в нейлонових фартушках пораються на пластикових кухнях, офарбованих акриловим вирви-око (бум хімічної промисловості, що ви хочете), закидаючись легальними амфетамінами, з іншого — дівчата в довгих бавовняних сукнях танцюють на рок-фестивалях, обкурюючись нелегальною травою. І ті, й інші хочуть чогось нового і повноцінного від свого життя. Стати зіркою кулінарного шоу «Вечеря о шостій» для початку?
«Тисяча пам’ятних поцілунків», Тіллі Коул (БукШеф)
Поппі і Руне познайомилися ще малятами десь посеред штату Джорджія, він переїхав з Норвегії до сусіднього з Поппі будинку і щиро ненавидить кожну хвилину свого нового американського життя. Аж поки до цього не підходить усміхнене дівча і не каже, що він гарний зі своїм довгим білявим волоссям, він схожий на вікінга, про якого їй читає книжки бабуся, і вона любить комікси про Тора, на котрого Руне схожий. Хлопчик відтанув. Ці двоє стають найкращими друзями і будуть першим коханням один одного.
Поппі було дев’ять років, коли померла бабуся. Перед смертю стара подарувала онуці банку з тисячею рожевих папірців. Вона часто розказувала Поппі: найкращі спогади життя — це спогади про поцілунки, від яких заходилося серце. Тепер малеча мусить на кожному папірці записувати історію тисячі пам’ятних поцілунків. І перший рожевий папірець вона заповнить того ж дня: Руне, доведений до шалу ревнощів від думки, що його Поппі можуть безкарно цілувати якісь тисячі хлоп’ят, дарує подрузі перший її поцілунок, від якого вистрибує з грудей серце. Попереду іще 999.
Насправді ж не так важливо, що ми будемо пам’ятати — поцілунки, посмішки, обійми чи гіфки в директ, скажімо. Назбирати побільше яскравих спогадів про взаємодію з іншими людьми — це і є життя, най воно в реалі і схоже воно на банку з рожевими папірцями. Світлі спогади тримають і підтримують.
«Сім чоловіків Евелін Г’юго», Тейлор Дженкінс Рід (АртБукс)
Голлівудській зірці, іконі стилю, одній із богинь старого кіно Евелін Г’юго (народжена в бідному кварталі латиноамериканське дівча насправді зветься Евелін Геррері) уже немало років, вона давно не дає інтерв’ю, живе усамітнено. Хоча її все ще пам’ятають, обожнюють і намагаються влізти без запрошення під шкіру. Евелін мала бурхливе сексуальне життя свого часу, лише самих шлюбів було сім штук, ті її авантури і досі привертають увагу фанатів. Аж тут новина: актриса виставляє на аукціон сім своїх суконь, з якими пов’язані доленосні події її біографії. В тих строях вона відвідувала церемонію Кіноакадемії, отримувала Оскар, була на прем’єрі свого найвідомішого кіна. Примадонна обіцяє популярному журналу: вона дасть їм інтерв’ю та ексклюзивні фото в цих сукнях, але за умови, що вони скерують до неї конкретну репортерку — Монік.
Монік нічим в професії не видатна наразі, зробила до того один помітний репортаж про евфтаназію. Молода мулатка, недавно розлучена, в депресії. Вона гадки не має, чому Евелін обрала її і що від неї хоче. Для старту Монік питає у Евелін, хто саме з її семи офіційних чоловіків був любов’ю її життя. Жоден із них, — відповідає Евелін, але обіцяє розказати про людину, котра була її істинною спорідненою душею.
В основі історії Евелін — біографія Ави Гарднер, але не ця документальна основа в книжці найцікавіше. Важить послання роману. Часом бути з кимсь поруч не значить бути половиною від двох, буває, що це складний союз двох повноцінних одиниць. Якщо пощастить, звісно.
«Шлях ріки», Шеллі Рід (Лабораторія)
Те, що ми маємо. І те, що ми не маємо. Що для нас важливіше? А те, від чого нас змусили відмовитися? А те, що у нас забрали? Може, саме воно і буде найважливішим, коли ми під завісу міркуватиме про своє життя. А якщо і те, що маємо, і те, що у нас забрали, і те, чого ми не маємо, — це не щось, не річ, а хтось, наша дитина, наша кохана людина, наша родина. Тоді ці питання стають просто непідйомними.
Літня жінка стоїть на березі глибокого штучного озера і шукає відповідей на ці питання, занурюючись все глибше в спогади і запрошуючи нас із собою. Вона на тому березі чекає на зустріч із тим, що у неї забрали.
Вікторії Неш сімнадцять років. Самий кінець 1940-х. Родина Вікторії володіє фермою, де вирощують найкращі в Канзасі персики, пройде не так багато часу, ферму продадуть, землі затоплять, щоби створити водосховище, а поки що вся родина гарує, аби виростити і зберегти потужні врожаї тендітних і ніжних плодів. Вікторія живе з братами і батьком, мати її давно померла, а чоловіки її родини — жорстокі, нетерплячі, ще й сильно питущі. Здається, Вікторіє не розуміє, що живе в домі на правах рабині, не більше. Того сезону на збір врожаю до Нешів наймається Вілсон Мун, він такий же юний, як і Вікторія, у нього стільки мрій і планів. Молоді люди закохуються і стають коханцями — потай. Небезпека в тому, що Вілсон — корінний американець, любитися з білими дівчатами йому не можна, це смертельно небезпечно. І коли одного дня Вілсон зникає, Вікторія уже точно знає, хто і що з ним зробив.
«Пачінко», Мін Джін Лі (АртБукс)
Пачінко — популярна в Японії гра-автомат, власне, вертикальний пінбол; азартна гра, після Другої світової залами з пачінко опікалися вихідці з Кореї, то був не аж такий чистий бізнес, його кришували якудза. Обидва сини головної героїні працюють в клубах пачінко, один сам вибрав собі цей шлях, інший не зміг чинити спротив долі. І книжка ця — почасти про долю і вже точно про волю їй опиратися. Гравець в пачінко рухає важелі і тисне кнопки, він може скерувати рух металевого шарика, але куди той зрештою залетить — суто випадкові процеси, суто примхи сили тяжіння та інерції. Власне, все як у житті: є щось визначене, що ми отримуємо на старті — батьків і місце народження, є те, що ми з цим «стартовим капіталом» далі спробуємо зробити. Наприклад, програтися вщерть в гру, де не можна виграти.
Корея окупована Японією, корейці можуть лише гарувати за копійки на важких роботах, їхні імена забирають, мову знищують, їхні діти мріють народитися японцями. На острові Чуджу донька кульгавого з вовчою пащею рибалки і дівчини зі злиденною родини, котру заміж ніхто не брав, отримує стільки любові від батьків, що її має виставити на все її життя. (Ні, не вистачило). Санджі шістнадцять, вона зустрічає заможного старшого корейця з Осаки, у них починається роман, дівчина вагітніє, та от тільки її коханець, виявляється, має дружину із впливової мафіозної родини і двох доньок. Але Санджу оберігають небеса. Тут же нагодився протестантський пастор, який рятує Санджу і пропонує їй одружитися. Гра почалася і триватиме понад 70 років.
«Пачінко» розкаже нам про синів і онука Санджі та про всіх людей, які кульки їхніх доль захопили за інерцією руху.
«Століття Якова», Володимир Лис (КСД)
Яків — з тих, кого звуть простою людиною, сіллю землі, міцним селянином — живе на Поліссі, за то років свого життя він встиг побували під російським царем, під Польщею, жив за УНР і за нацистів, пережив Совєти і побачив незалежну Україну. (В Загоранах відбувається дія не лише цього роману Лиса, якщо, то звикайте до нього.) Ясик, Якуб, Яков Платонович — він міняється, він підлаштовується під кожну нову державу навіть на рівні імені. Служить у війську, працює, любить жінок — трьох, він мав три великих кохання, народжує і ховає дітей, виживає в таборах, убиває і знову працює, багато працює. І складається враження, що ті метаморфози, які стаються з землею Якова, надають сенсу його життю. Хитає обох немилосердно, але у обох є мета — свобода. А досягти цієї мети можна лише тоді, як уцілієш і розвинеш талант до адаптації.
Цього року Якову якраз має виповнитися сто років. Він чекає, що його приїде привітати Артем — син; що зголоситься Оленка — кілька років тому він порятував цю дівчину, всім здавалося, що кінчену наркоманку; зовсім не сподівається, що дається знати про себе донька Олька, вони давно посварені, але думає про неї весь час чомусь. Йому самотньо зараз: в його житті мертві переважають над живими. «Доки сам живий», — думає Яків. А от і поштарка іде: несе від когось листа Якову. Хто озвався?
«Місто дівчат», Елізабет Гілберт (ВСЛ)
Вівіан Моріс дев’ятнадцять, вона з маленького тихого Пукіпсі, її щойно з ганьбою відрахували з престижного Вассар-коледжу. Хороша дівчинка з хорошої родини, а тут такий конфуз. Аби Вівіан не знайшла собі ще більше проблем на бентежну голову, батьки відправляють її пожити у тітки Пеґ.
В Нью-Йорк. А тітка володіє театром. І вона відрита лесбійка, яка практикує полігамію. Всі вказує на те, що вітряна юнка там вспокоїться і подорослішає.
Вівіан опиняється в самому епіцентрі богемного життя Нью-Йорку 1940-х. Виявляється, що Вівіан має талант не лише пригоди шукати: вона уміє конструювати і шити одяг, в котрому поєднується ексцентрика театрального костюму і виклик дизайнерських фантазій. Вівіан випадає взяти участь в роботі над шоу «Місто дівчат», яке нарешті стає хітовим, а театр тітки Пеґ — шалено популярним... І Вівіан раптом опиняється посеред інтрижки з танцівницею і чоловіком актриси-примадонни. І доводиться від цього свята 24/7 різко прокидатися.
Часом буває так, що й свобода поневолює.
Свою історію літня Вівіан розказує в листі до якоїсь Анджели, хто вона така — то інтрига, одна з інтриг роману. Анджела надіслала листа і спитала у Вівіан, які та мала стосунки з її батьком, от Вівіан на її питання й відповідає.
«Чотири скарби неба», Дженні Тінхвей Чжан (Лабораторія)
Дайя жила з батьками рибальському селі поблизу океану, будинок на три прольоти, мама ткала вишукані гобелени, а татусь їх продавав, бабуня опікувалася родиною, готувала найкращу мариновану редьку, розказувала казки про дівчинку-поетесу і учила онуку розбиратися в лікувальних рослинках. Батьків Дайї арештовують і більше додому вони не повертаються. Бабуся, знаючи, що за нею теж прийдуть, переодягає дівчинку в чоловічий одяг і відправляє в місто, де та має загубитися від переслідувачів. Дайя стає Феном, їй дванадцять років.
За рік на базарі до Фена звертається чоловік, він щойно порятував хлопця від хибних звинувачень у крадіжці. Чоловік викрадає хлопця. Рік мине в ув’язненні, де малого будуть вчити англійської мови: він має знати мову чоловіків, котрим буде приносити утіху. Підлітка засовують у бочку з вугіллям і відправляють через океан. Фен знову стає Дайєю. Тепер вона житиме і працюватиме в пральні, а насправді в борделі в Сан-Франциско.
У місті Пірс в Айдахо у 1880-х лінчували п’ятьох людей, яких запідозрили у вбивстві власника місцевої крамниці. Убитий був білим американцем, а страчені — зайдами-емігрантами-китайцями. Ніякого розслідування не було, ніхто не збирався доводити чи спростовувати провину азіатів. Вони чужі, значить, винні. Ця реальна історія нетерпимості надихнула авторку роману на сумні і красиву історію кохання і само-усвідомлення.
