Іван Нечуй-Левицький

Іван Нечуй-Левицький. - український письменник, етнограф, фольклорист, педагог.<br> Він народився в Стеблеві Київської губернії в сім’ї сільського священника.<br> Навчався в сільській школі, перш ніж вступити до Богуславського духовного училища. У 1853 році він закінчив його та працював там як викладач. У цьому місці він навчався латинській, грецькій та церковнослов’янській мовам.<br> У 1853 році І. Левицький почав навчатися в Київській духовній семінарії. Після закінчення семінарії працював викладачем у Богуславському духовному училищі деякий час, був студентом Київської духовної академії.<br> Одночасно з педагогічною діяльність починає займатися літературною творчистю. «Жизнь пропив, долю проспав» і «Наймит Яріш Джеря» — це перші твори письменника.<br> Найвідoміші твори Нечуя-Левицького: «Дві московки», «Бурлачка», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», “Хмари”, “Старосвітські батюшки та матушки”, «Шевченкова могила» та інші.<br> Центральною темою творчості Івана Нечуя-Левицького є тема народної долі та демонстрація краси душі простих людей.<br> Його вважали відлюдником, тому що він ніколи не був одружений.<br> Його звичаї та пунктуальність вражали оточуючих. Він завжди був під парасолькою, коли гуляв по Києву в один і той же час: до Володимирської вулиці, потім до фунікулера та назад Хрещатиком додому. Спати лягав рівно о 10, навіть із дня народження завжди йшов раніше, щоб не порушити свій графік.<br> У питанні правопису він вважав, що слід писати так, як чуєш звуки. Отже, він ігнорував літеру «ї», тому писав «йих» замість «їх».<br> Соціально-побутова повість була новим жанром, який Нечуй-Левицький запровадив в українську літературу.<br> Іван Франко назвав Нечуя – Левицького «всеохоплюючим оком України», «артистом зору».<br> За п’ятдесят років роботи Нечуй-Левицький написав п’ятдесят оповідань, повісті, романів, п’єс, рецензій і статей.