Дмитро Кузьменко: «Для мене важливий не лише текст, а й те, що лишається поза ним; інтуїтивне відчуття, що ми з читачем пережили щось спільне»

Дмитро Кузьменко (псевдонім Кузько Кузякін) — український дитячий письменник, художник-ілюстратор, редактор. Народився у Житомирі. Автор та співавтор 20 книжок.

Пане Дмитре, вітаємо! Розкажіть, будь ласка, які особливості роботи редактора у дитячих журналах?

 
Журнали для дітей — це реальність, яка фактично вже відійшла від нас. Ще не остаточно, але неминуче. І це дуже шкода.

Коли я був ще дитиною, то мені передплачували дитячі періодичні видання, я з нетерпінням чекав, коли в поштовій скриньці з’явиться новий номер. Пізніше я сам почав працювати в журналах для дітей — і це було як сповнення мрії. Для мене це був, поза сумнівом, один з найкращих досвідів у житті.

Створювати журнал для дітей в дечому навіть цікавіше, ніж книжки. По-перше, тому що це більш командна робота. А, по-друге, дуже динамічна — спочатку ти маєш лише тему і якісь загальні ідеї, як її розкрити. Але ось день за днем у тебе з’являються різнопланові тексти: пізнавальні замітки, оповідання, комікси, розвивальні завдання, інтерв’ю. Потім — ілюстрації, макет. В процесі ти багато спілкуєшся зі своїми колегами, з позаштатними художниками, письменниками, їздиш на якісь події чи зустрічі. І вже за місяць — тримаєш надрукований матеріальний примірник спільної роботи. Щоб того ж дня взятися за черговий номер. Це було дуже драйвово!

Скажіть, будь ласка, створення ілюстрацій до яких матеріалів Вам найбільше запам'яталося?

Найбільш цікаво було працювати над ілюстраціями до «Зубастих задачок». Це був цілком авторський проєкт, ілюстрації в ньому одночасно є і завданнями до розв’язування, і жартами, і просто естетичними графічними елементами. Це був проєкт, в якому я сповна реалізував свої можливості, які мав на той час.

"Зараз я обдумую один текст, в якому не написав ще ані слова. Але я вже відчуваю, що він є, і я справді напишу його"

Один із Ваших творів має назву "Купи слона! Або Великі пригоди маленької Софійки". На Вашу думку, яка головна мета цієї збірки?

Цікаво, що ви згадали про цю книжку. Це один з перших моїх рукописів, якому вже років 17. У книжці є присвята. І головна мета тексту була в цій присвяті. Я тоді зрозумів, що одна дівчина дуже важлива для мене. І подумав, що найкраще, що я міг зробити для неї, — це написати казки. Якось ми були на ковзанці  — і з цього я створив першу історію, здається, щось про ковзани. Але в дівчини були інші інтереси, та й текст був не дуже виразний, тому це все вийшло не так романтично, як я сподівався. Потім я щось викинув, щось додав, допрацював рукопис — і він став книжкою. Чесно кажучи, я вже погано пам’ятаю, про що вона. Мабуть, я хотів, щоб дітям було весело це читати.

Як Ви вважаєте, які основні потреби у дітей, якщо говорити про дитячу літературу? Які важливі елементи мають містити книги для дітей?

Діти хочуть цікавих історій і яскравих персонажів. Але я не певен, що завжди варто це використовувати. В текстах для дітей я більше люблю, щоб вони мали якийсь глибший сенс і особливу атмосферу. Це може поєднуватися з цікавою історією і яскравими персонажами, але не обов’язково. Найважливіше, щоб кожен текст був щирий. І це завжди добре відчувається, про що думав автор, коли писав його.

Розкажіть, будь ласка, як Ви любите відпочивати?

Зараз ми всі перебуваємо в такій ситуації, що я навряд чи можу сказати, що взагалі люблю відпочивати або працювати. Мені просто байдуже що і де робити. Звісно, є якісь позитивні емоції, якщо вдається кудись вибратися. Але я би не сказав, що дуже яскраві. Раніше найкращим відпочинком для мене були веломандрівки. На жаль, я вже понад два роки не маю доступу до свого велосипеда, дуже скучаю за ним.

Що для Вас найголовніше у створенні дитячого твору? Чому?

Найголовніше створити текст таким, яким він має бути. Я просто намагаюся знайти потрібні слова й вишикувати їх у такому порядку, щоб це було цікаво читати. Але для мене важливий не лише текст, а й те, що лишається поза ним. Інтуїтивне відчуття, що ми з читачем пережили щось спільне.

Які відгуки Ви переважно отримуєте від своїх читачів?

Загалом відгуки бувають дуже різними — від вдячності й захоплення до повного несприйняття.

Пригадую, якось в одній з учительських груп я натрапив на допис, до багато вчительок обурювалися «Зубастими задачками». Мовляв, що курив автор, коли це писав. Але річ у тому, що автор взагалі не курить. Він просто провокував читача пограти в зухвалу інтелектуальну гру.

Останній негативний відгук стосувався епізоду в книжці «Я і мій тато». Читачка звинуватила мене, що я травмую дитячу психіку, коли в книжці тато зізнається, що часом, коли дитина його абсолютно не чує, йому хочеться пристукнути свого сина. Це справді суперечливий епізод. Але ж річ у тому, що тато говорить про свої емоції, вони на рівних спілкуються з дитиною. І вся книжка насправді про любов. Але погоджуюся, що кожен може прочитати це по-різному.

А най-найприємніший відгук трапився зі мною на одній із живих зустрічей — дівчинка підійшла до мене по автограф, не стрималася і міцно обійняла. Це було дуже несподівано й зворушливо.

"Най-найприємніший відгук трапився зі мною на одній із живих зустрічей — дівчинка підійшла до мене по автограф, не стрималася і міцно обійняла. Це було дуже несподівано й зворушливо"

Що Вас надихає творити?

Немає чогось одного, що мене надихає. Часом ідеї з’являються спонтанно, з побутових дрібниць. Часом приходять якісь цікаві словосполучення, які хочеться розвинути далі. Часом це люди, з якими хочеться попрацювати. Все відбувається дуже по-різному.

Над якою роботою Ви зараз працюєте?

Зараз я обдумую один текст, в якому не написав ще ані слова. Але я вже відчуваю, що він є, і я справді напишу його. Та поки що нічого про це не скажу. Я не забобонний. Просто наразі немає про що говорити.

Яким Ви бачите майбутнє дитячої літератури в Україні?

По-перше, я би дуже хотів, щоб це майбутнє справді відбулося. Тобто, щоб існувала Україна, якій би вже нічого не загрожувало. В ній жили діти, в яких було б справжнє дитинство. І в цьому дитинстві вони та їхні батьки мали потребу хоч іноді щось почитати. За замовчуванням українською. Гадаю, це найкраще, що могло би статися з українською дитячою літературою.

Інтерв’юєри: Богдан Красавцев, Анна Слезіна