Чарлз Діккенс - книги та біографія

Чарлз Діккенс (1812  - 1870) — один з найвидатніших англомовних романістів, який став відомим як творець яскравих комічних характерів та соціальний критик.

Деякі критики називали Діккенса майстром прози та хвалили за численних унікальних персонажів і яскраве зображення суспільства, інші ж звинувачували його в надмірній сентиментальності, незвичайних подіях та гротескних образах. Популярність творів Діккенса завжди була дуже високою, вони ніколи не припиняли видаватися. Багато з романів Діккенса вперше з'явилися як популярні на той час періодичні видання, крім того, Діккенс часто писав твори частинами, що задавало їм певний ритм, в якому сюжет був розбитий на частково незалежні епізоди, із розв'язкою на початку кожної нової частини. Твори Діккенса пронизані дотепністю, що вплинула на оригінальність національного характеру й образу мислення, відомого у світі, як «англійський гумор».

Чарлз Діккенс народився в передмісті Портсмута Лендпорті в незаможній родині. Коли Чарльзу було три роки, родина перебралася до Лондона. Дитячі роки майбутнього письменника, схоже, були ідилічними, проте він вважав себе «малим не особливо доглянутим хлопчиком». Він проводив багато часу на вулиці, але також жадібно читав, особливо крутійські романи Тобіаса Смоллетта та Генрі Філдінга. Пізніше він пригадував, що мав чіпку, ледь не фотографічну пам'ять, що прислужилося йому в подальшій роботі письменника. Батько певний час працював клерком в офісі королівського флоту, завдяки чому Чарлз провів кілька років у приватній школі Вільяма Джайлса в Четемі.

Спокійне життя раптово закінчилося, коли Джон Діккенс, батько Чарлза, вліз у борги й був ув'язнений в борговій в'язниці Маршалсі в Саутварку. Незабаром до нього змушена була приєднатися вся родина, крім Чарлза, якого взяла до себе, у Кемден-Таун приятелька родини Елізабет Ройленс. Пані Ройленс була бідна стара жінка, яку Діккенс пізніше показав, незначно змінивши й прикрасивши, в образі пані Піпчін із роману «Домбі і син». Потім він жив у прибудові будинку боргового агента в Боро, … товстого, добродушного старого та його тихої літної дружини, в яких був дуже невинний дорослий син. Ця трійця послужила праобразами для родини Гарландів із «Крамниці старожитностей».

У неділю, Чарлз із сестрою Фанні, яку відпускали з Королівської академії музики, відвідували своїх батьків у в'язниці. Згодом у в'язниці відбувалася основна дія роману «Крихітка Дорріт». Щоб заплатити за проживання й харчі, а, також, допомогти родині, Чарлз почав працювати на складі вакси Воррена. Він заробляв шість шилінгів на тиждень, 10 годин на день наклеюючи етикетки. Виснажливі, й часто навіть жорстокі, умови праці глибоко закарбувалися в душі Діккенса й вплинули на його прозу й нариси, створивши основу інтересу до соціально-економічних реформ, особливо реформ умов праці, важкість яких, як він був переконаний, несправедливо лягали тягарем на плечі бідняків.

Джон Діккенс провів у борговій в'язниці тільки кілька місяців. Померла його бабуся і залишила йому в спадок 450 фунтів стерлінгів. Очікуючи спадку, Джон Діккенс домовився із кредиторами про виплати, разом із родиною вийшов на волю й переїхав до пані Ройленс.

Втім, мати Чарлза Діккенса не квапилася відкликати його з роботи на виробництві вакси. Мабуть після цього випадку Чарлз закоренів на думці, що родиною повинен керувати батько, а мати повинна знайти своє місце у веденні домашнього господарства. «Я ніколи не забував, я ніколи не забуду, я ніколи не зможу забути, що моя мама не особливо переймалася тим, щоб забрати мене.» Це один із факторів, які зумовили його вимогливе й невдоволене ставлення до жінок. Невдоволення власним положенням і умовами, в яких доводилося жити робітничому класу, стало згодом однією з основних тем творів Діккенса. Саме про ці невеселі часи він писав у найбільш автобіографічному романі «Девід Коперфільд». Все ж Діккенс продовжив навчання у Веллінгтонській домашній академії, яка не була доброю школою. Діккенс згадував, що навчання було там аби-яке, дисципліна погана, час від часу назовні проривалася садистська грубість керівника школи, й, загалом, панувала атмосфера запущеності, що знайшло згодом своє відображення в описі школи містера Крікла в «Девіді Коперфільді».

Після школи, з травня 1827 року, Діккенс почав працювати молодшим клерком в адвокатській конторі Елліса й Блекмора. Потім, вивчивши систему скоропису Герні, він покинув роботу й став вільнонайманим репортером. Його далекий родич, Томас Карлтон, був вільнонайманим репортером у Докторс-Коммонс, тому Діккенс впродовж майже чотирьох років міг використовувати його акредитацію й писати репортажі про судові справи. За цей час він набрався досвіду, який згодом використав у романах «Ніколас Ніклбі», «Домбі й син», а особливо в романі «Холодний будинок». Яскраве зображення крутійства й бюрократизму правничої системи багато в чому прислужилося Діккенсу для пропаганди поглядів, пов'язаних, зокрема, з важкою ношею бідняка, якого обставини змусили вдатися до «послуг закону».

Своє перше кохання, Марію Біднелл, Діккенс зустрів у 1830 році. Вважається, що вона стала праобразом Дори з «Девіда Коперфільда». Батьки Марії не схвалювали залицяння Діккенса до дівчини й припинили стосунки між ними, відіславши її до школи в Парижі.

Перше оповідання Діккенса «Обід на Тополиній алеї» вийшло друком у лондонському «Мантлі Мегезін» у 1833. Наступного року він винайнав кімнату в Фернівалс-Інні й взявся за політичну журналістику, друкуючи в «Морнінг Кронікл» репортажі про парламентські дебати та звіти про виборчі кампанії, для чого йому доводилося подорожувати Англією. Репортажі та нариси із журналів склали основу збірки «Нариси Боза», надрукованої 1836 року. У березні 1836 почалася публікація «Записок Піквікського клубу» у вигляді періодичних фейлетонів. Співпраця з журналами продовжувалася все його життя.

У 1836 Діккенс згодився на пропозицію стати редактором журналу «Бентліз Місселлені», яку він обіймав три роки, доки не розсварився із власником. Тим часом письменницькі успіхи продовжувалися. Діккенс написав «Пригоди Олівера Твіста» (1837–1839), «Ніколас Ніклбі» (1838–1839), «Крамницю старожитностей» та «Барнабі Радж», як частину «Годинника містера Гамфрі» (1840–1841). Усі ці твори спочатку виходили місячними випусками, а потім окремими книгами.

2 квітня 1836 Діккенс побрався з Кетрін Томсон Гогарт, донькою Джорджа Гогарта, редактора «Івнінг Кронікл». Після короткого медового місяця в Кенті, молодята поселилися в Блумсбері.

Сім'я Діккенсів з березня 1837 по грудень 1839 мешкала на Доті-Стріт, 48, разом із молодшим братом Чарлза, Фредеріком та 17-річною сестрою Кетрін, Мері. Діккенс дуже прив'язався до Мері. Вона померла на його руках від хвороби в 1837. Згодом вона стала прообразом багатьох персонажів його романів, а її смерть описана як смерть Нелл в «Крамниці старожитностей».

У 1842 Діккенс з дружиною здійснили першу подорож до США та Канади, загалом успішну, незважаючи на його підтримку відміни рабства.

У 1856 гонорари за книги дозволили Діккенсу придбати будинок Ґедз-Гілл-плейс у Кенті. Ще хлопчиком Діккенс мріяв жити в цьому будинку. Крім того, навколишні місця були пов'язані з подіями, описаними Шекспіром у першій частині «Генріха IV», що подобалося письменнику.

У 1857 Діккенс винайняв професійних актрис для п’єси «Заморожена глибина», написаної разом із протеже Діккенса Вілкі Коллінсом. З однією з них, Еллен Тернан, у Діккенса утворився зв'язок, що тривав усе його життя. Наступного, 1858 року, він та дружина Кетрін стали жити окремо.

На той час до Діккенса звернулися за допомогою представники дитячої лікарні на Грейт-Ормонд-стріт. Лікарня саме переживала свою першу фінансову кризу. Діккенс саме почав планувати публічні читання своїх творів. Чарлз Вест, засновник лікарні, попросив Діккенса головувати на заході зі збору коштів. Діккенс віддався справі душею і серцем. 9 лютого 1858 Діккенс виголосив промову на річному званому обіді в лікарні, а незабаром виступив із публічним читанням «Різдвяної пісні» в церкві святого Мартіна в полях, зібравши достатньо грошей, щоб лікарня змогла купити сусідній будинок і розширити кількість місць.

Влітку 1868, розійшовшись із дружиною, Діккенс розпочав серію перших публічних читань своїх творів у Лондоні. Після десятиденного відпочинку він відправився у виснажливий амбіційний тур усією Англією, Шотландією та Ірландією. Тур продовжувався 3 місяці, письменник здійснив 87 читань, іноді двічі на день.

Незабаром були опубліковані дві книги, які можна вважати центральними в творчості Діккенса: «Повість двох міст» та «Великі сподівання». Романи мали гучний успіх. Водночас Діккенс був редактором і активним автором двох журналів: «Хаузголд Верлд» (1850–1859) та «Ол те є раунд» (1858–1870).

9 листопада 1867 Діккенс виплив із Ліверпуля у другу мандрівку Америкою. Висівши в Бостоні, він присвятив наступний місяць зустрічам зі визначними людьми, такими як Ральф Волдо Емерсон, Генрі Лонгфелло та зі своїм американським видавцем Джеймсом Томасом Філдсом. У грудні розпочалися публічні читання, й Діккенс увесь місяць мотався між Бостоном та Нью-Йорком.

У 1868 та 1869 роках Діккенс провів низку «прощальних читань» в Англії, Шотландії та Ірландії. 22 квітня 1869 він звалився у Престоні, Ланкашир, з ознаками інсульту. Подальші читання в провінції було скасовано, й, трохи оклигавши, він почав працювати над останнім романом «Таємниця Едвіна Друда». В опіумному притоні в Шедвеллі письменник познайомився зі старим торгівцем зіллям, знаним як «Опіумний Сел», якого він вивів у своєму детективі.

Коли проблеми зі здоров'ям минули й Діккенс набрався сил, він, заручившись згодою лікаря, організував останню серію читань з метою хоча б частково відшкодувати спонсорам витрати, яких вони зазнали через його недугу. Планувалося 12 виступів з 11 січня по 15 березня 1870, останнє в Сент-Джеймс-холі в Лондоні. Почуваючись на ту пору вже зле, він прочитав «Різдвяну історію» та витяг із «Записок Піквіксьокго клубу». 

8 червня 1870, Дікенс переніс ще один інсульт. Це сталося вдома після цілоденної роботи над «Едвіном Друдом». Наступного дня, 9 червня письменник помер, не приходячи до тями. Діккенса поховали в Кутку поетів Вестмінстерського абатства.