Жали, дзижчи, кусай. Навіщо нам комахи

На кожну людину на Землі припадає 200 мільйонів комах. Вони живуть усюди — глибоко в печерах, високо в Гімалаях, у гарячих джерелах Єллоустоуну й навіть у ніздрях моржів. А ще вони напрочуд різноманітні — є комахи, в яких вуха на колінах, очі на пенісах, а язики під ногами. Однак за той самий час, коли населення Землі подвоїлося, кількість комах скоротилася вдвічі. Більшість із нас не вбачає у цьому проблеми, вважаючи, що життя без них було б кращим. Насправді ж життя без комах неможливе.

Ми знаємо, що без медоносних бджіл не матимемо меду, але мало кому відомо, що без крихітної шоколадної мошки не було б ні какао, ні шоколаду. Що личинка мухи може очищати рани, а личинка борошняного хруща вміє перетравлювати пластик. Що плодова мушка стала учасницею дослідницьких експериментів, які принесли шість Нобелівських премій, а декілька видів жуків відіграли важливу роль у розробці антибіотиків.

«Жали, дзижчи, кусай» — це дотепне й пізнавальне знайомство зі світом комах. Анне Свердруп-Тіґесон з ентузіазмом розповідає про істот, які на перший погляд видаються лячними і непотрібними, а насправді є незамінними для екосистеми: вони запилюють квіти, забезпечують їжею інших тварин, стримують поширення шкідливих організмів. Це книжка про те, як сильно ми — й наша планета загалом — залежимо від крихітних комашок.