Як пише Ніл Ґейман
Якось Ніл Ґейман побачив, що його маленький син катається на триколісному велосипеді кладовищем. «Мабуть, це негарно» — подумав би хтось інший. «Круто! Навколо щось геть незвичне, а йому весело, та він наче Мауглі в джунглях, — подумав Ніл Ґейман. — Почекай-почекай, а що, якби того малого виховували не звірі в лісі, а привиди на кладовищі? Та про це можна написати незлу історію!». Так з’явилася «Книга кладовища».
Звичайно, це сталося не одразу. До цього Ніл не надто цікавився цвинтарями, тож записавши кілька приміток, відклав ідею до кращих часів. Кращі часи настали аж років за двадцять. Протягом всього цього часу письменник відвідував цвинтарі кожного міста, де бував у презентаційних турах. Роздивлявся, досліджував, робив примітки, аж поки не зрозумів, що готовий. Час цієї історії настав.
І в цьому весь Ніл Ґейман: він може виношувати ідею роками, досліджувати казки й легенди, блукати кладовищами, а лише потім написати книгу. Сам Ніл говорить, що обожнює перечитувати старі історії, вивчаючи їхню міфологію, аби потім побачити їх своїми очима, знайти те, чого досі ніхто не помічав, і на ґрунті цих химерних асоціацій створити власну оповідь.
Та замість того, щоб копіювати казковий світ, Ґейман вплітає фантастичні елементи в реальність. Він розповідає правду, використовуючи вигадку й керується тим, що історія — це розповідь про те, як хтось вигаданий робить речі, яких ніколи не було, у місцях, яких ніколи не було. Бо саме таким він бачить оточуючий світ. От так просто і водночас неймовірно складно.
А ще Ґейман завжди дописує свої історії, навіть якщо розуміє, що вони ніколи не будуть надруковані. Для нього це питання самодисципліни, а також усвідомлення власної слабкості в деяких аспектах письма. Навіть якщо герой не вдався, його створення — це досвід, і наступного разу автор матиме змогу виправитися. Вигадування довершеної історії Ніл порівнює з гонитвою за обрієм. Він гарний, він манить і приховує безліч цікавинок, та завжди залишається десь попереду.
Тож якщо ви хочете взяти приклад з Ніла Ґеймана, не обов’язково копіювати його особисті фішки, та точно варто дослухатися до головної поради:
«Пишіть свою історію такою, якою вона має бути написана. Будьте чесні та розкажіть її так добре, як тільки зможете»
