Блейн Гарден. Втеча з Табору 14. Ріне: Бородатий тамарин, 2024. 320 с.

     Блейн Гарден — американський репортер з тридцятирічним стажем і співпрацею з таким  велетами ринку медіа як «Нью-Йорк Таймс» і «Вашингтон пост» —  2012 року випустив у світ біографію Шін Донг-Хьока, записану з його слів. На відміну від Гардена ім’я Шін Донг-Хьока до того у вільному світі ніхто не знав і не чув. Але так тривало недовго: тепер Шін Донг-Шьока знають не згірше за Но Кім-Сока. Вони обидва є втікачами з Північної Кореї. Кім-Сок при цьому викрав і передав США літак (це було на початку 1950-х), а Донг-Хьок  викрав і передав США свою історію. До Шіна в США виходила, мінімум, одна мемуарна книжка автора-біженця про концтабори в Північній Кореї: Кан Чхон Хваль все дитинство прожив у ув’язненні, про що написав книжку «Пісня концтабору». Але саме історія Шіна справила непересічне враження на аудиторію. 

     Шін наполягав: він єдиний за всю історію існування Північної Кореї спромігся втекти з сурового табору для інтернованих осіб номер чотирнадцять, більшість в’язнів якого просто не виживає. Табір №14 або Табір Кечхон (за назвою місцевості) призначений для політичних в’язнів та їхніх родин, там їх нібито перевиховують продуктивною працею, концтабір існує з кінця 1950-х, про факт його існування світ не раз інформували політики, журналісти й активісти. В ньому перебуває, за різними відомостями, від 150 тис. до 200 тис. осіб, там відбуваються регулярні страти. Уже словосполучення «Табір № 14» в назві книжки негайно привертає увагу читача, що бодай щось чув про Північну Корею.   

     Шін мав при собі насправді унікальну історія, яка заслужено стала світовим бестселером. Шін і Гарден взялися разом привернути увагу до того факту, що в ХХІ столітті існує країна, де є концтабори, а весь світ не може з тим нічого зробити. Як мінімум, з цим вони впоралися, бо Шіна тут же звинуватили в брехні, а Гардена — в підтасовці фактів, при чому звинувачення лунали від інших біженців з Північної Кореї і були підставові.

     Почнімо з того, що Шін детально описав загибель батька, а за два роки після виходу книжки оприлюднили актуальне відео з нібито покійним. В 2015-у Шін зробив офіційне звернення, де вибачився за ті моменти книжки, в яких прибрехав заради драматичного ефекту. Ох, а це таки незлецькі моменти було викривлене. Двадцятирічний Шін з табору № 14 не втікав, він і його родина були там ув’язнені, але юнака перевели до іншої, менш сурової буцегарні табору №18, коли йому було шість. Треба сказати, вибачення Шіна посилили популярність його біографії (напевно, читачі самі хотіли перевірити, наскільки той втікач є вправне брехло, бо замилив наглухо око навіть досвідченому журналісту; український переклад виконаний за другою редакцією 2015 року і сфальшованих моментів в ньому уже менше).

     І, цілком парадоксально, благородна місія щодо приверненню уваги до людожерського режиму в Північній Кореї через брехню респондента не постраждала. Ну бо книжка страшна навіть поза хворобливими ескападами драмаквін Шіна. В тих моментах, де він не вважає за потрібне вигадувати, проступає така буденна і така нестерпна правда, що годі в неї повірити. Але вірити доведеться. В книзі є одна репліка, де Шін розказує, як голодні діти длубаються в лайні тварин, бо там трапляються неперетравлені зерна кукурудзи, б’ються за кожне таке зерня і тут же з’їдають. Так от це, наприклад, правда, таке згадують й інші біженці. Шін описує серед іншого процедуру і відчуття від катування електричним струмом; дуже точно описує. Стегна Шіна понівечені шрамами від таких тортур  — засвідчують фото і експерти.

     Шін точно описує життя ув’язнених в північнокорейських концтаборах, вони збігаються зі спогадами інших втікачів. Страти, насилля, пропаганда, важка виснажлива робота, катування, голод, знову голод, знову важка робота. Ув’язнені крадуть один у одного, доносять один на одного. «Помри сьогодні ти, а я — завтра».   

     Шіну зараз чи то сорок один, чи то сорок три — він не знає точної дати свого народження. Він народився в концтаборі від батьків-в’язнів, яких запроторили в буцегарню, бо один із родичів здався владі неблагонадійним. Шлюб і народження дитини були їхнього винагородою за добру працю, партнера собі вони не обирали і ніжних почуттів один до одного не мали. Батько жив в іншому секторі табору, син його майже не бачив. У Шіна був єдиноутробний брат, троє людей його родини жили впроголодь і цупили один у одного їжу. Сини крадуть обід матері, та їх лупцює мотикою ледь не до пів смерті. Це нормальний день з табірного життя. Жінки, які родили дітей, в таборі мали привілеї, наприклад, кращі житлові умови. Певно, припускає Шін, тому матір його і брата й народила, не з любові, а з потреби. Шін учився в табірній школі, працював на швейній фабриці, він був свідком десятка страт, зазнавав побоїв і знущань. У Шіна нема одного вказівного пальця, його відрубали — дитиною він пошкодив машину, на якій працював в цеху. Одного дня Шін підслуховує розмову матері і брата: ті планують втечу з табору. Шін-підліток доніс на свою родину… До своєї уже втечі він готуватиметься більше семи років. В Південній Кореї, куди він потрапляє після Китаю, Шін зовсім губиться, цінності сучасного світу йому чужі, ще гірше буде тривати адаптації в США.  

     Блейн Гарден за хвилі скандалу з фальшуванням у «Втечі з табору» зробив коректну і дуже важливу заяву. Він визнав свої помилки як журналіста, але зазначив: Шіна пів року катували, Шін зазнавав насильства протягом свого життя, Шін знає, що таке смертельний голод, то чи не думає шановний західних читач, що такі штуки дещо впливають на пам'ять і на відчуття реальності і як він, шановний, собі уявляє особисті кордони людини після такого, як така людина може бути щирою і довіритися незнайомцю. Після цієї заяви історія з брехнею Шіна стає моторошнішою, а його спогади — свідченнями зруйнованої насиллям психіки однієї доста юною людини.

      Українського читача книжка Блейна Гардена не шокує так, як шокувала американців, котрісь із яких шукають розради від соціальної несправедливості капіталізму в мріях про корейсько-китайсько комуністичні утопії. Для культурного шоку у нас занадто ще свіжа в нас пам'ять про сталінські ГУЛАГи, надто добре ми просто зараз бачимо, на що спроможні диктаторські режими. Ні, откровення біографія Ші Дон-Хього для нас буде навряд, але ми її таки зможемо зрозуміти як мало хто інший. А от вправою на чутливе і критичне одночасно читання свідчень про переживання екстремальних досвідів «Втеча з табору» для нас зараз стане. І в такій ролі ця книжка зараз нам треба.