Харукі Муракамі: «У мене є секретне місце зустрічі з читачами»
Книги відомого японського письменника Харукі Муракамі миттєво стають бестселерами, але сам автор вважає за краще залишатися в тіні і не любить славу. Декілька років тому, наприклад, відмовився від номінації на альтернативну Нобелівську премію.
Коли зірка світової літератури зустрічає своїх читачів на вулиці, то щиро дивується їх увазі до своєї персони. Деякі давні шанувальники творчості автора змогли вперше почути його голос лише недавно - позаминулого літа. Муракамі випробував себе в ролі діджея на токійському радіо.
Який він, цей таємничий письменник, що не любить популярність і в свої 69 років досі може пробігти цілий марафон, - розповідаємо найцікавіше з інтерв'ю письменника виданню The Guardian - "Хочу читати. Я всього лише письменник. Дивуюся, коли люди зупиняють мене на вулиці. Я проста людина. Дійсно не розумію, чому зі мною так хочуть поговорити", зазначає автор бестселлерів.
Важко сказати, чи дійсно Муракамі такий сором'язливий. Швидше за все, він лише намагається сприймати свою славу з позиції стороннього спостерігача, так само, як герої його романів, що занурюються в це глибоке стан споглядання світу. Про свій літературний стиль письменник має досить незвичайну теорію, пов'язану з хаосом: "Я був популярний в радянському союзі, за часів "Перелаштування". Тоді було повне сум'яття, а спантеличені люди люблять мої книги. У Німеччині після падіння Берлінської стіни також була плутанина - і люди також читали мої книги.
Якщо теорія вірна, то один з останніх романів Муракамі Killing Commendatore має стати популярним в США і Великобританії, де ситуація зараз не дуже стабільна. Частково, припущення автора цілком обгрунтоване - за часів політичної кризи так приємно втекти в інший, паралельний, дивний світ.
Свою роль Муракамі бачить не в тому, щоб аналізувати світ, а в тому, щоб помічати і фіксувати те, що відбувається. Аналізувати - завдання "розумних людей". А письменникам не обов'язково бути розумними. Мене якось запитали, чому в одному з романів у мене з неба падає риба, що це означає. І у мене немає на це відповіді. У мене просто була ідея, щось має падати з неба. Так що я задумався: що ж це може бути? А потім сказав собі: "Риба! Так, риба цілком підійде".
Для Муракамі письменство - це, в першу чергу, зв'язок зі своєю підсвідомістю: "І знаєте, якщо мені в голову приходить риба, то може так і треба - це приходить глибоко з підсвідомості і об'єднує мене з читачами. Таким чином, у мене з ними з'являється секретне "підземне" місце зустрічі, в підсвідомості, де абсолютно нормально, щоб риба падала з неба. Це місце зустрічі набагато важливіше будь-якого символізму".
Як Муракамі став письменником? Ця професія прийшла до нього не відразу. Спочатку він встиг розчарувати батьків, відмовившись від традиційної стабільної офісної роботи на користь відкриття власного джаз-клубу Peter Cat, названого так на честь тодішнього кота Харукі. Думка про те, що він міг би гіпотетично написати свій твір, прийшла до Харукі в абсолютно несподіваний момент - на трибуні під час бейсбольного матчу. Так в 1979 році з'явився перший роман письменника. Роман номінували на премію японського видання Gunzo. Коли Муракамі повідомили по телефону про номінацію, він спочатку ніяк не відреагував, поклав трубку і пішов з дружиною на прогулянку. Лише після того, як вони по дорозі знайшли пораненого голуба, віднесли його до місцевого відділку поліції, щоб там йому надали допомогу, Муракамі подивився на світ навколо і - за його словами - його осінило: він буде письменником, напише ще не один роман і буде більш-менш відомим.
Критики не відразу сприйняли автора, тому що його стиль відрізнявся від традиційного: Я був чорної овечкою японської літератури, мене називали занадто "американізованим. Але у мене виробився власний стиль, не японський, і не американський - мій стиль. Мої твори для мене - мій власний реалізм. Мені дуже подобається Габріель Гарсіа Маркес; не думаю, що він вважав свої твори магічним реалізмом. Такою була для нього реальність. Мій стиль - це мої сонцезахисні окуляри: крізь ці скла я вивчаю світ".
У автора збереглися досить цікаві звички, що також пов'язані з його прагненням поглянути на себе з боку: він любить читати власні книги в англійському перекладі. "На переклад моєї книги йде рік або два. До цього моменту я вже забуваю, про що писав. Гортаю сторінки з інтересом: що ж буде далі? А потім мені дзвонить перекладач, запитує, чи сподобався переклад, і я кажу: Така гарна історія! Мені сподобалося!"
На прохання дати коментар про сучасний політичний стан в тих же США, якими Муракамі захоплювався, він резюмує: "У 60-ті, коли я був підлітком, була епоха ідеалізму. Ми всі вірили, що світ стане краще, якщо ми постараємося. Зараз люди так не думають, і це прикро. Всі говорять, що мої книги дивні, але за цією дивиною повинна стояти ідея кращого світу. Перш ніж ми до такого світу доберемося, треба пережити цю плутанину".
