Гюго Виктор

Французький письменник, поет, драматург і громадський діяч, голова та теоретик французького романтизму. Народився 26 лютого 1802 року в Безансоні.

 

Батько Гюго був сином простого столяра, дослужився до генерала наполеонівської армії й здобув графський титул. Родина постійно переїжджала за його призначеннями, якийсь час жила в Іспанії. Віктор почав писати підлітком: у чотирнадцять уже мав дві написані трагедії, у п'ятнадцять отримав перші літературні відзнаки.

 

1827 року в передмові до драми «Кромвель» Гюго фактично проголосив програму нового напряму, а збірка «Орієнталії» (1829) закріпила за ним репутацію великого поета. До неї, між іншим, увійшла поема «Мазепа» — один із найвідоміших європейських текстів про українського гетьмана.

 

1829 року, наступного дня після того, як побачив на площі ката, що змащував гільйотину перед черговою стратою, Гюго сів писати «Останній день засудженого» — повість-монолог людини, яка чекає на кару. Він був послідовним противником смертної кари все життя.

 

1831-го вийшов «Собор Паризької Богоматері». Гюго писав його з прямою метою: врятувати готичну архітектуру, яку сучасники вважали варварською, а сам собор стояв занедбаним і під загрозою знесення. Роман мав такий успіх, що 1844 року почалася реставрація.

 

Після державного перевороту Луї-Наполеона в грудні 1851 року Гюго виїхав із Франції. Брюссель, потім острів Джерсі, з 1855-го — Гернсі. Саме там, свідомо позбавивши себе розваг, він дописав «Знедолених», над якими працював сімнадцять років. Роман вийшов 1862 року. Тоді ж, на Гернсі, Гюго захопився спіритизмом і проводив сеанси, намагаючись говорити з померлими. До Парижа він повернувся лише 1870-го, коли впала імперія.

 

Гюго помер 22 травня 1885 року у віці 83 років. Франція оголосила десятиденну жалобу; попрощатися вийшли сотні тисяч людей. Його поховали в Пантеоні — поруч із Вольтером і Руссо.