Собор Паризької Богоматері

Гюго написав цей роман не заради сюжету, а заради будівлі. На початку 1830-х паризький собор стояв занедбаним, його всерйоз обговорювали під знесення, а готику вважали варварством. Гюго вирішив змусити французів знову закохатися у власну архітектуру — і зробив собор головним героєм книжки. Вийшло: роман мав такий успіх, що 1844 року почалася масштабна реставрація Нотр-Даму.

А всередині — історія, яку знають усі й мало хто читав: Есмеральда, дівчина, яку вважають ромкою, архідиякон Фролло, чия пристрасть обертається одержимістю, красень Феб, якому байдуже, і дзвонар Квазімодо — потворний, глухий, зневажений усіма й єдиний у романі здатний любити, нічого не вимагаючи навзамін. Гюго стверджував, що задум книжки народився, коли він знайшов на стіні однієї з веж грецьке слово, видряпане чиєюсь рукою: ANAГKH — доля

Жанр книги

Перлина світової класики та епохальний романтичний епос. Це перший великий французький історичний роман із виразною готичною атмосферою — трагічна й прониклива історія про фатальне кохання, людську милосердність та підлість, що розгортається у похмурих та величних декораціях середньовічного Парижа.

Про автора

Віктор Гюго (1802–1885) — французький письменник, поет і громадський діяч, автор «Знедолених» і «Собору Паризької Богоматері», який написав цей роман, щоб урятувати від знесення справжній собор.