Каталог товарів

Віра Валлє: Моя книга знайде свого читача – він вільний і він думає
10.11.2020
Iнтерв'ю

Віра Валлє (Потєхіна) — українська письменниця і правозахисниця. Доктор філософії у галузі економіки (PhD). Магістр права (Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана); Школа бізнесу ім. Р. Сміта, Мерілендський університет (University of Maryland) (США). Юрист–практик з досвідом роботи у Групі Світового банку, міжнародних корпораціях та громадському секторі. Авторка низки законів у сфері господарської діяльності та протидії корупції. Авторка книжок «Інтелектуальна власність» (2008), «Спадок Джеймса І та королеви Анни: охорона інтелектуальної власності у часі й просторі» (2010), «Парадокси права інтелектуальної власності» (2010), «Корупція: роздуми після Майдану» (2016), «Жага свободи» (2017), «Корупція. Занепад соціального капіталу» (2018), «Влада і свобода. Реквієм за Нікколо Мак’явеллі» (2019).

 

Пані Віра, ви дуже продуктивна та активна людина, фахівець-правознавець та письменниця. У вашому арсеналі вже 8 актуальних видань. Але в інформаційному просторі ви представлені не багато (не рясно). Не вистачає часу на публічність, чи є інша причина?

 

Перед тим, як шукати причини того, що не відбувається з нами, думаю, важливо запитати себе, чи щасливі ми з тим, що з нами відбувається. Публічність, як така, ніколи не становила для мене жодного інтересу. Та й звідки їй взятися? Я пишу для себе вже 15 років. Мої книги -  не для стихійної аудиторії, не комерційний проєкт. Нон-фікшн в Україні дуже молодий та й закликає читача думати, а думати читачеві у добу популізму й масового споживання немає коли й не зрозуміло для чого. Публічність письменника здебільшого потребує готовності писати у жанрі численних порнографічних видань, згадками про котрі майоріють невибагливі сторінки соціальних мереж, або ж трансформувати свою енергію мислення у якийсь комерційний проєкт. Ані перше, ані друге мене не цікавить. Я дуже трепетно ставлюся до власних книг. Тому й не бажаю їм публічності – принаймні у сенсі, у котрому слово «публічність» звучить для мене синонімом популізму й масової культури споживання. Моя книга знайде свого читача – він вільний і він думає. Незалежно від ефекту «публічності».

 

Більшість з ваших колег - правознавців, юристів віддають перевагу веденню блогів на популярних інформ ресурсах. Це простіше ніж писати книги, але продуктивніше задля створення іміджу, піару. Крім того, у прискореному Світі користувачі віддають перевагу "Short Reading". Поясніть свій вибір?

 

Не можу погодитися з Вами з приводу того, що більшість моїх колег захоплюються блогерською субкультурою. Більшість з них важко працюють, і ніхто, зауважте, про це не знає, окрім Державної фіскальної служби України, яка веде облік платників податків – на відміну від блогерів, для котрих коротка слава будь-якою ціною важливіша за професійну (а часто – й особисту) репутацію. Як і будь-яка попса, кожен «Short Reading» має коротке життя. Нон-фікшн є розумною альтернативою субкультурі «Short reading», котрій я, до речі, кидаю виклик у своїй книзі «Ілюзія ефективності».

 

У вас великий професійний досвід, у тому числі роботи на топ-посадах юридичного напрямку в кількох транснаціональних корпораціях. У своїх книгах ви розмірковуєте щодо сили й безсилля права, приреченості бюрократії (на макро- і мікроекономічному рівнях), про методи лобіювання законодавства у різних індустріях і наводите приклади інших країн. Якою для вас є Україна з огляду на Ваш досвід?

 

Україна є особливою країною, якій іноді вдається дивувати світ потужною соціальною  енергією (як це відбулося у дні Революції Гідності) і, водночас, змушувати її громадян червоніти від сорому за дії влади (ну, візьмемо, хоч би історію запровадження Антикорупційного суду України Порошенком або відкат від антикорупційної реформи Зеленського). Думаю, Україна є країною з великим потенціалом і шкідливими звичками, успадкованими від совка: низький рівень довіри один до одного і надвисока віра у повну маячню, сповідувану випадковим Місією патерналізму – от вороги нашого суспільства. Якщо ж порівняти Україну з 28-ма країнами, юридичний супровід котрих я  здійснювала упродовж кількох останніх років (від Ближнього Сходу до Центральної Азії), все не так погано. Я житиму в Україні.

 

"Ілюзія ефективності". В книзі ви зачепили тему фішингу та симптомів споживацтва. Поширені "хвороби" нашого, зокрема, суспільства. Кому ви адресуєте свій твір?

 

Мені важко відповісти. Я пишу для себе: адресат знайдеться. Наприклад, доля моїх книг «Корупція: роздуми після Майдану» (2016) і «Жага свободи» (2018) стала несподіванкою для мене. Священники та їх учні, засуджені до позбавлення волі й ті, хто вже звільнився з в’язниці й досі пишуть мені. Книга, написана щиро, не знає свого адресата.   

 

Чи плануються переклади ваших книг, видання в інших країнах? Чи ведуться переговори із зарубіжними видавцями?

 

Я ніколи нічого не планую. Іноді пишу англійською. Минулоріч планувала написати книгу для англомовної аудиторії - про Україну. Але особисті пріоритети відклали реалізацію цього задуму.

 

Що далі? Якими є ваші творчі плани в контексті письменницької діяльності?

 

Три книги. «Дітям про свободу». «Свобода волі та емоції». «Корупція: чому процвітає мафія». Це робочі назви книг. Далі буде видно.

 

Переглянути "Ілюзія ефективності"

 

Підпишись на новини та розсилки