Каталог товарів

Петро Яценко: зазвичай я уявляю свою аудиторію як котів: сірих, рудих, білих з чорними плямами і чорних з білими
09.11.2020
Iнтерв'ю

Петро Яценко - Автор дев’яти книг прози. Також викладає творче письмо. Серед іншого брав участь у програмі Gaude Polonia, де працював під кураторством польської романістки, лауреатки Букерівської та Нобелівської премій Ольги Токарчук, а також став лауреатом програми Bank Austria Literaris. Петро Яценко отримав численні національні літературні відзнаки, зокрема, “Нові автори” (за роман “Йогуртовий бог”) та “Смолоскип” (за повість “Мар’яна, або Дерево бодхі”). Його роман “Повернення придурків” було поставлено на сцені Чернігівським молодіжним театром у 2016 році. Роман Яценка “Нечуй. Немов. Небач” отримав першу премію Міста літератури UNESCO. Твори Петра Яценка перекладені німецькою та польською мовами.

 

Ви успішний та талановитий письменник. Ваші твори перекладалися іншими мовами. Наскільки українська література сьогодні є інтегрованою в європейську?

 

Якщо ви хочете запитати, чи українську літературу читають, то так — читають, але не масово, і хотілося б, щоби читали більше. У нас кількість авторів дорослої прози, широко відомих за кордоном, можна порахувати на пальцях однієї руки. Українська література не є менйстрімом, ми на узбіччі, хоча в останні роки сталося багато змін, і ми почали виходити на ринки інших країн, завойовувати читачів. Так буває, коли країна, в якій працює автор, є успішною. З’явився Український культурний фонд, Український інститут книги, які почали добре працювати. Принаймні я, як автор задоволений цією діяльністю. Сучасний видавничий ринок світу надзвичайно конкурентний та має величезну пропозицію, тому нам слід запропонувати щось настільки унікальне, що викличе зацікавлення. Що можна буде продати читачу. І зараз дуже багато людей: як письменників так і менеджерів в галузі культури — над цим напружено працюють.

 

Наскільки роль письменника в сучасному суспільстві є важливою? Ви відчуваєте в собі відповідальність чи навіть гордість за створення літературних трендів?

 

Я не думаю, що можу впливати на літературні тренди, якщо такі в нас справді існують. У нас досі багато літературних ніш не заповнені. Коли це відбудеться, тоді можна буде говорити про тренди, напрямки тощо. Хоча певні закономірності, звісно, існують. Те, наскільки велика моя аудиторія, цікавило моїх польських видавців. На жаль, я не знаю цього напевне, але часом зустрічаю своїх читачів у дуже несподіваних для себе місцях та обставинах. З цього можу зрозуміти, що так — мої твори читають, пишуть на них відгуки, рецензії, навіть наукові роботи. З іншого боку писання книг в Україні — це досить незвичне заняття, і я зайвий раз уникаю казати стороннім людям, що працюю письменником. Це викликає часом дуже дивні реакції, набори стереотипів, які лежали десь на споді ще зі стародавніх часів. Мені важко дивитися, як пересічна людина з ними бореться. Тому вважаю, що роль письменника може бути важливішою, коли він іще й блогер, скажімо, чи співак, або веде передачу на телебаченні.На зустрічах з читачами за кордоном значна частина питань завжди — про політичну ситуацію, про стосунки українців з росіянами, про війну. Таким чином письменник перетворюється на джерело інформації для тих, хто хоче почитати його книгу, яка може бути на зовсім іншу тематику. До цього слід бути готовим.

 

Коли ви створюєте свої твори, ви уявляєте вашу читацьку аудиторію. До кого ви звертаєтесь?

 

Зазвичай я уявляю свою аудиторію як котів: сірих, рудих, білих з чорними плямами і чорних з білими. Пухнастих, лінивих, хороших. Їм навіть не треба читати книжки, вони можуть просто спати з ними в обіймах, нюхати, насолоджуватися. Так мені значно легше писати мої книги, ніж уявляти якихось напружених в очікуванні моєї прози зосереджених інтелектуалів — читачів та читачок.У квітні вийшов в світ ваш роман "Магнетизм". Його події акцентовані на сьогоденні та соціальних проблемах, що є актуальними у теперішніх умовах в Україні.

 

Як ви вважаєте, що може цей твір увійти у скарбницю класичної української літератури? Чи цікаво буде його читати за 20-30 років?

 

Я не підскарбій, тобто, не володар цієї скарбниці, щоби знати напевне, що якийсь із моїх творів туди потрапить. Зазвичай мені приємно, що ті речі, які я написав поднад 10-15 років тому, досі не забуті, їх перевидають, перекладають іноземними мовами, ставлять за ними вистави. Це без жодної моєї участі. На мою думку це говорить, що моя проза виявилася досить цікавою тепер і наразі витримує випробування часом. Звісно, у кожного автора є більш та менш популярні книги.

 

Ви прийняли участь у спеціальний проєкт з промоції читання та підняття рівня обізнаності про сучасних українських авторів від Літературної агенції OVO - Календар «Literature illustrated» 2021 та ваше фото красується на сторінках календаря. Дуже прогресивна ідея. Чи вважаєте ви що подібні проекти є вагомим інструментом промоції читанні книжок українських литераторів?

 

Автор пропонує читачеві переважно текст, оформлений видавництвом та надрукований у друкарні. Я вважаю, що дуже добре показати читачеві також і тіло автора, тобто первісний інструмент, який і виробляє всі ці знаки пунктуації, речення, літери, придумує характери та будує сюжет. Проект заімпонував мені також тим, що він про чоловіків, які досить нечасто презентують себе не лише як творця, але і як творіння. Я гадаю, це чудова ідея — показати читачам та читачкам саме тіло авторів, властиво їхні очі, погляд, рельєф м’язів зблизька. Талановита фотографиня Марися М’яновська зробила дуже багато, щоби на кожному знімку був не просто портрет письменника, а ціла історія. Це неймовірна магія, я був вражений результатом

Підпишись на новини та розсилки