Каталог товарів

Базувати на воркселерах та видавати книжки для всіх в Україні: правила роботи Олександра Красовицького засновника “Фоліо”
13.08.2021
Iнтерв'ю

“Одне з перших українських видавництв”.

“Монополіст на ринку”. 

“Найбільший видавець класики”, — такі епітети можна почути про видавництво “Фоліо”. 500 назв щороку, українські та світові автори.

 

Як за 30 років роботи змінився підхід у видавничій справі? Як це — бути автору другом та начальником? Про все це і навіть більше у інтерв’ю з Олександром Красовицьким — засновником та директором “Фоліо”.

 

Особиста історія

“Фоліо” початок

 

Все почалося 31 рік тому, коли я був студентом хімічного факультету Харківського національного університету імені Горького (Ред.: зараз імені В.Н. Каразіна). І займався в тому числі науковою роботою, через яку поїхав у відрядження в Москву. 

 

Це був 1990 рік. Я дуже любив книжки, але їх не вистачало в країні. Це був період книжкового дефіциту. Я в Москві побачив перше видання комерційних видавництв, я приїхав до цього видавництва “Русская тройка”, поспілкувався з директором. Мені запропонували продавати книжки тих комерційних видавництв. Я всю дорогу додому думав про це. На наступний день рішення було прийнято і ми з друзями відкрили книготорговельну фірму. 

 

У 1991 році, коли я закінчив університет, стало зрозуміло, що з наукою в країні покінчено на багато років, вже розвалювався Радянський Союз. І ми вирішили, що все життя продавати чужі книжки — не цікаво, а от робити свої — так. 

 

Так з книготорговельної фірми виросло перше видавництво. 

 

Один з моїх партнерів сидів зі словником іншомовних слів і ми підбирали, які слова підходять для назви видавництва. Фоліо — це повний стандартний лист паперу для видавництва латиною. 

 

“Фоліо” — це ...

Ми планували, що Фоліо — це багатопрофільне видавництво. Наразі ми видаємо все, крім підручників, жіночих романів та складно наукової літератури. Головні жанри, які видаємо — це художня сучасна українська література, художня класика, біографії та текстова дитяча книга.

 

Політика  видавництва базується на 2 речах: 

1)ми маємо створити книжки для багатьох жителів України, таким чином ми маємо більш стійку позицію на ринку. 

2) ми базуємося не на бестселерах, а на ворселерах — книжках, які як сьогодні продаються добре, так і будуть продаватися за 5 років. 

 

Монополіст чи ні?

 

Ми видаємо в рік від 400 до 500 назв, в 2019 було 420, у  2020— 499,  загальним накладом приблизно 800 тисяч примірників. У 2020 кризовому році зросла кількість назв, тому що зменшився середній наклад, і для нас було важливо зберегти обсяги друку. Цього року середній наклад зменшуватися не буде, а от за кількістю назв ми трохи розігналися — їх буде приблизно 600-650. 

 

За яким автором полює “Фоліо”?

 

Колись ми вже видавали Жозе Сарамаго — португальського письменника, нобелівського лауреата, і зараз починаємо перемовини про нове видання всіх його творів. 

 

Дуже давно видавали 1 том Борхеса, і я впевнений в нас вийде домовитися і видати в найближчому майбутньому зібрання його творів повністю. В серії, де є вже томи Маркеса.

 

Також вийшло вже 6 томів Германа Гессе. І — скажу вперше — в цьому зібранні буде 16 томів. І паралельно ми починаємо видання 16 томів Альбера Камю. 

 

На кого орієнтується Олександр Красовицький в роботі

 

В контексті художньої літератури ми орієнтуємося на французьке видавництво “Галлімар”. Історія появи цього видавництва — 30-ті роки ХХ сторіччя. Власник —— Антуан Галлімар —  починав з дружби зі своїми авторами — Мальро, Камю, Сартр. Поступово ці автори захоплювали ринок, ставали нобелівськими лауреатами, а видавництво ставало — “видавницьким монстром”. 

 

Це видавництво видає серію для бібліотек та книгарень, аналогів якій немає у Франції, — “Плеяда”. Це видання коментованої класики на дуже тонкому папері в пластикових оправах. Це вся світова класика, дуже дорогі книжки — один примірник коштує понад 100 євро. На рік видається 3-4 книжки і кожен замовник знає, що цього року до нього прийде саме така книга. Для кожного француза є надважливо, коли до нього приходять гості,  показати шафу з “Плеядою”. 

 

Особливості українського книговидавництва 

Про відкриття нових “зірок”

 

Ми намагаємося створювати нову українську літературу: розкрутити нових письменників, що приходять на ринок. І завдяки їх роботі максимально замінювати російських авторів масових жанрів. 

 

Колись і Лада Лузіна видала свою першу книжку у “Фоліо” і Сергій Жадан. І була ситуація коли ми не були першими видавцями, але видали головну книжку — так було з Андрієм Курковим та його “Пікнік на Льоду”, який перекладений на 37 мов та виданий у 70 країнах. Це були масові книжки Ірени Карпи та Наталки Сняданко. 

 

Про перекладачів

 

В Україні дуже не вистачає хороших перекладачів. Ті, хто вийшов на ринок у 90-х, їхній рівень був невисоким. Зараз відновилася класична школа перекладу. Головна проблема — кількість грошей, що видавництва можуть платити перекладачеві. Бо треба або дуже швидко працювати, щоб жити на ці гроші, або мати ще інші джерела доходу. Видавці платять за авторський аркуш від 1000 до 2000 грн. Одна книжка — це приблизно 10-12 авторських аркушів. Тобто за переклад однієї книги людина отримує 20-22 тисячі гривень. 

 

Про дружбу з авторами

 

Я близько товаришую з Юрієм Винничуком, Андрієм Курковим, Володимиром Єшкілєвим. Ми часто зустрічаємося і інколи такі зустрічі приводять до книжок. 

 

В мене є друг у Польщі — режисер Кшиштоф Зануссі. Я коли буваю у Польщі, то я зупиняюся в нього, ми багато говоримо про історію Європи та сучасність. І от навіть в нас є спільна книжка — запис наших розмов, видана в Україні та в Литві.

 

Зараз ми з Данилом Яневським ми робимо проєкт “Come in”. Ми сидимо в нього вдома біля комина і говоримо про Історію України і паралельно готується книжка з цієї теми.

 

Чи можлива дружба між видавцями?

 

В різних країнах по-різному. Наприклад, в США — це лише бізнес. В Росії — дуже жорсткі відносини. В Європі існують клуби видавців. Україна йде європейським шляхом по багатьох питаннях і минулого року, коли прийшла криза, видавці підтримували один одного. 

 

Про мовні квоти

 

На український ринок, мені здається, це взагалі не вплине. Норматив — 50% виданих книг українською та 50% українською мовою в продажу — він майже всіма учасниками ринку вже витримується досить давно. У “Фоліо” ця цифра по виданню — в середньому 20% на місяць виходить російською, 10% — англійською, німецькою, французькою. Восени ще буде класика іспанська та італійська, Лорка от буде у вересні. 

 

Три питання до видавця:

 

Якого автора ніколи не буде у “Фоліо”?

Ніколи би не видали: графоманів та тих, хто пише антиукраїнські книжки. 

 

Формула успіху книги та автора

 

Є два підходи. Перший — це коли видавець орієнтується на ринок і точку зору експертів. Другий — коли видавець орієнтується лише на власну точку зору. Тоді видавництво. В мене другий варіант, тому всі поразки — це виключно мої поразки, а всі перемоги — мої перемоги також. Я не шукаю на ринку книжки, я прошу знайти мені автора на певну тему та книжку. Інколи книжка вже придумана, при чому придумана не тільки тема, але й основні елементи антуражу, героїв та місце дії. 

 

Наприклад, серія “Ретророман” була придумана 7-8 років тому, коли ми замовили Андрію Кокотюсі романи про Львів 20-хх років ХХ сторіччя. Це була конкретна домовленість і конкретне завдання: якого типу герої, скільки томів, але ми не ліземо в  сюжет, безумовно. Тоді ми приїхали з Андрієм до Львова і я його повів до Андрія Садового (Ред.: мера Львова). Ми домовились, що коли виходить книжка, то реклама цієї книги буде на сітілайтах. І коли Андрій писав книги, то йому всіляко допомагали історики та відомі люди Львова. Потім ми додали до команди двох людей: Юрій Винничук, який вичитував тексти щодо автентичності мови, та відомий львівський історик і екскурсовод Ігор Лойо, який вичитував з точки зору  назв, топоніміки, звичаїв, які використовуються в книжці. 

 

(Ред: У видавництві “Фоліо” в серії “Ретророман” також є книги про Одесу — від Ірини Лобусової, про Харків — від Ірини Потаніної, про Львів — від Андрія Кокотюхи, про Київ —  від Галини Горицької). 

 

Якщо ми починаємо працювати з автором, то ми намагаємося видавати і далі кожну книжку цього автора.

 

Яку книжку взяли б на безлюдний острів, щоб перечитувати багато разів?

Це книга абхазького автора — Фазіля Іскандера — “Сандро із Чегема”. Це історія на 1000 сторінок. Я був близько знайомий з Фазілем. “Сандро із Чегема” — це книжка, яку я прочитав вже разів 6 і готовий перечитувати на безлюдному острові. 

 

Авторка: Маргарита Рівчаченко

Підпишись на новини та розсилки