Анатоль Свидницький

Український письменник, фольклорист, етнограф та громадський діяч. Народився в сім'ї подільського священика, навчався у духовній семінарії – середовище, яке потім описав у своєму головному романі.

Служба та мова. Друкуватися почав 1860 року в «Чернігівських губернських відомостях», у наступному — у петербурзькому журналі «Основа». Літературою жити не міг, тому служив: у 1862–1868 роках акцизним чиновником у Козельці, з 1868 до смерті — архіваріусом Київського університету. Володів грецькою, латиною, французькою, польською та болгарською.

Проза. «Народні оповідання» Свидницький писав українською та російською, друкував у «Киянині» та «Одеському віснику» у 1869–1871 роках. Тема на той час була несподіваною: життя маргінальних верств — конокради, контрабандисти, жебраки, фальшивомонетники.

Пісні та наукові праці. Складав вірші-пісні на власні мелодії; частина з них — зокрема Україна, наша матір та В полі доля стояла — забороняла спочатку царська, а згодом радянська цензура. Писав етнографічні розвідки («Великдень у подолян», «Відьми, чарівниці та опори») та філологічні праці, серед яких «Вимова наша та потреби нашого орфографування».

"Люборецькі". Роман про три покоління подільського духовенства 1840-х років, значною мірою автобіографічний, Свідницький написав у 1862 році. За життя його не надрукували. Книжка вийшла 1886 року завдяки Олександру Кониському та Івану Франку, який назвав її першим реалістичним побутовим романом в Україні. Пізніше роман перевидавали неодноразово – Яків Оренштайн у Берліні, «Книгосоюз» за редакцією Миколи Зерова.

Твори Свидницького перекладені російською, англійською та чеською. Особистий фонд письменника зберігається у відділі рукописів Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. У селі Круті на Одещині працює його музей.