Українська модерна проза. Антологія

Антологія «Українська модерна проза» представляє майже невідомі твори переважно забутих письменників початку ХХ сторіччя – Марка Черемшини, Євгена Мандичевського, Василя Пачовського, Івана Липи, Євгенії Ярошинської та багатьох інших. Щоб якнайповніше зазнайомити читачів з працями саме цих, забутих митців, поза увагою залишені хрестоматійні модерністські творіння класиків нашої літератури - Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Володимира Винниченка. Також обійдено увагою українську модерністську поезію, оскільки вона практично вся вже була опублікована як в окремих авторських збірках, так і в антологіях (зокрема в книгах «Невідоме Розстріляне Відродження» та «Львівська Антологія», які вийшли друком у видавництві «Фоліо»). Переважна більшість оповідань та повістей, які війшли до цієї антології, походить з давніх часописів – «Літературно-Наукового Вістника», «Української Хати», «Ілюстрованої України», «Будучини», «Буковини», «Шляху», «Шляхів Мистецтва» та інших. Нові віяння, які прийшли з Заходу на початку ХХ сторіччя, надихнули наших митців на відхід від старої реалістичної школи. Українська модерна проза того часу сміливо заторкує раніше замовчувані теми, вдається до фантасмагорій, готики, притчі, символізму й імпресіонізму. Багато хто з авторів намагається поєднати поезію й музику або прозу й музику, маючи за мету передати словами звучання музичного твору. Героями оповідань часто стають уже не робітники й селяни, а митці. За всі ці новаторства, за відхід від зображення суворої дійсності, за надто широкий політ фантазії творців українського модерну жорстоко критикували з табору прихильників просвітянства та хуторянства. Окремі часописи відверто ворогували між собою, наприклад «Рада» і модерна «Українська Хата», публікували гострі критичні статті. Завдяки цьому витворилася багата полемічна література, якої так бракує в наш час. Завершують антологію спогади Петра Карманського про львівську богему.