Історію про боязке Совеня написала Єва Сольська, дитяча письменниця з Харкова. На її рахунку вже є кілька книг для дітей. Треба сказати, що Єва майстерно створює історії, вони завжди продумані й неординарні. Книга «Совеня, яке водило на прогулянки Луну» є чудовим зразком її творчості.

Маленьке Совеня боязке й нерішуче, на противагу своїм старшим сестрі й брату. Воно навіть літати може лише із заплющеними очима. Проте одного разу на його шляху трапляється мудрий Пугач, який дає Совеняті незвичайне завдання: водити на прогулянки Луну, бо сам Пугач уже застарий і заслабкий для цього. Совеня погоджується, адже не можна кинути в біді ще більш налякану Луну! І задля того, щоб допомогти їй, головний герой починає потроху долати власний страх. Як гадаєте, вдасться йому стати сміливим?

Приємно вражає, як реалістично й цікаво авторка виписала діалоги Совеняти й Луни. Далі подаю уривок:

— Сьогодні ми полетимо до Чубатої гори! — оголосило Совеня Луні замість привітання.

— Гори? — перепитала Луна.

— Так! Ти ж там іще не була?

— Не була...

— Ти рада?

— Рада... — якось невпевнено відповіла Луна.

(Уривок із книги «Совеня, яке водило на прогулянки Луну», видавництво «Ранок».)

Як бачите, Луна в цій казці -- не просто казковий «олюднений» персонаж (найпростіший шлях, який може обрати казкар), вона зберігає свої природні властивості й не виходить за їх межі. Завдяки цьому прийому стає виразнішим той факт, що Совеня здолало свою проблему самотужки, завдяки роботі з собою й переосмисленню. Для здолання страху йому виявилося достатньо лише віри в те, що комусь необхідна допомога. Отже, сила криється всередині кожного з нас і кожен із нас здатен її певним чином вивільнити. Для мене цей урок є найціннішим у цій історії.

Хочеться згадати й неймовірні ілюстрації Жені Птиці до цієї книги – це суцільна насолода для очей! Художниця тонко відчула атмосферу історії й доповнила її чудовими акварельними ілюстраціями. Одна з моїх улюблених ілюстрацій є також і однією з улюблених художніх деталей у цьому творі. Авторка описала небо як стару сову, а художниця майстерно це зобразила. Щоб ви відчули красу їхнього поєднання, подаю малюнок і цитату до нього:

«Небом повільно пливло самотнє око місяця. Раніше Совеня гадало, що те належить гігантській сові, яка живе десь дуже-дуже високо. Понад хмарами. Сова була дуже старою. Старішою навіть за його бабусь і дідусів. Вона так само, як і його новий знайомий, любила подрімати, тому завжди поглядала на землю лише одним застиглим жовтим оком, то розплющуючи його цілком, то залишаючи лише вузеньку щілинку, а іноді — коли надто втомлювалася — ховаючи за важкими повіками сірих хмар.»

(Уривок із книги «Совеня, яке водило на прогулянки Луну», видавництво «Ранок».)

Зараз на ринку чимало різних книг для дітей і серед них багато хороших. Проте історію про Совеня я раджу вам особливо – якщо «вдивитися» в неї уважніше, можна побачити, що це справжній скарб.