Гордость и предубеждение

У XVIII сторіччі кожен соціальний прошарок мав певні забов’язання, правила поведінки і навіть закони про спадок. Так, наприклад, маєток та землі могли передаватися лише по чоловічій лінії. Якщо у сім’ї не було хлопчиків-спадкоємців, то після смерті голови усе переходило до найближчого родича по чоловічій лінії. Усі доньки до того часу вже мали бути заміжні і мати переїжджала до якоїсь з них. Якщо ж смерть голови була дуже раптовою, а доньки були ще незаміжні, то новий спадкоємець міг легко виставити жінок за двері. З цією, та рядом інших проблем зіткнулася сім’я Беннетів у романі «Гордість і упередження». Доречі, доньок в Беннетів аж п’ять. Джейн Остін почала роботу над цим романом коли їй ще не було 21 року. Вони отримала декілька відмов і заховала твір на довгих п’ятнадцять років. Лише після успіху роману «Розум та почуття» Остін повернулася до «Гордість і упередження». Вона переробила твір здобривши його гумором, безпосередністю і глибиною думки. Сомерсет Моем писав про Джейн Остін наступне: «Нічого незвичайного в її книгах не відбувається, а тим часом, дочитавши до кінця сторінки, перегортаєш її поспішно, щоб дізнатися, що ж було далі. Там теж немає нічого особливого, і знову поспішаєш перегорнути сторінку. Письменник, який має здатність досягти цього, наділений найдорожчим даром, яким може володіти автор». Творцем сучасного роману її назвав Вальтер Скотт. У своїх відгуках він відзначив «розуміння життя й особливий такт у зображенні характерів».