Може здаватися, що письменницький успіх залежить не стільки від таланту, як від удачі. Працюючи над книгою, автор ніколи не може бути певен, чи стане вона популярною, чи буде гідно винагороджено результат його довгої роботи. Тож не дивно, що письменники часто схильні до забобонів, які мають допомогти в досягненні успіху. То в що ж вірять письменники?

Часто відомі письменники є надзвичайно дивними й ексцентричними особистостями, тож їхню химерну поведінку сприймають як нормальну. Буває й таке, що певні звички допомагають їм зосередитися й налаштуватися на «творчу хвилю». Та іноді це не просто химерність, а цілі ритуали й традиції, відступати від яких автори не наважуються, аби не відлякати удачу.

Чилійська письменниця Ісабель Альєнде кожен свій роман починає писати винятково 8 січня, бо саме в цей день почала писати свою першу книжку «Будинок духів». Цікаво, що починала вона його як лист дідусеві, який помирав, тому для авторки це так символічно, а всі друзі знають, що в цей день її турбувати не варто.

Свою дивну традицію має й Джоан Ролінґ. Авторка «Гаррі Поттера» ніколи не дає роману назву, поки він цілком не дописаний. Хтось може побачити в цьому ознаки обсесивно-компульсивного розладу, та письменницю це не надто хвилює.

Видатна британська поетеса Едіт Сітвелл мала звичку перед написанням віршів полежати в труні. Цей ритуал допомагав їй зосередитися й підкріплював статус ексцентричної особи.

Джон Стейнбек писав чернетки романів лише олівцем, тому постійно тримав на робочому місці двадцять ідеально заточених олівців. Інший же класик, Александр Дюма, використовував різнокольоровий папір: прозу він писав на блакитному, вірші — на жовтому, а статті — на рожевому.

Деякі автори пишуть винятково за зачиненими дверима в цілковитій самотності, а інші працюють лише в улюбленій кав’ярні. Хтось боїться числа тринадцять, тому в жодному разі не завершує книгу на тринадцятому розділі, комусь же важливо завершити рукопис саме на парній сторінці, і заради цього вони навіть ладні переписувати фінал історії.

Є й такі автори, як Макс Кідрук: раціоналісти, що працюють над розвінчанням міфів і стереотипів. З іншого боку, дивлячись на такі забобони, ми можемо більше дізнаватися про письменників і про те, як вони думають, як відчувають. Це ще один спосіб зазирнути за щільну завісу таємниці, і хто знає, що ще ми там побачимо.