Не дивись на мене так

Аня не вірить у Бога. І має на це достатньо причин: батько помер від раку, молодша сестра тепер самотужки бореться з хворобою, а мама вперто вважає, що відповідальність за всю родину має лягти саме на Аню.

Тож коли у свій день народження дівчина показує небу середній палець і вимагає пояснень, найменше, чого вона очікує, — так це того, що Бог прийде до неї особисто. Але Він приходить. Красивий і дотепний. Ламає дівчині палець за непристойний жест і заявляє, що наступний рік проведе в людському тілі — поруч із Анею. Йому треба нарешті зрозуміти, як це — бути людиною.

Тепер Богу доведеться працювати в книгарні в центрі Києва, їсти піцу з ананасами й дивитися «Гру престолів», копати картоплю й святити паску. А ще — розібратися, чому люди закохуються, як втрачають одне одного і, попри це, знаходять у собі сили жити далі. Аня ж змушена пережити цей рік поруч із Богом, якого вона, здавалося б, ненавидить, і баристою, якого, схоже, кохає.