Мондеґрін. Пісні про смерть і любов

Можна не знати, що таке «мондеґрін», але навряд чи можна зовсімубезпечити себе від нього. Хто має щастя жити, той має нещастя помилятися. Зокрема – викривлено сприймати якісь вирази, а відтак неправильно – аж до абсурду – їх інтерпретувати. А чи можна, вимушено переїхавши у дорослому віці з російськомовного Донецька до не надто українськомовного Києва, швидко опанувати українську мову? Можна. Ба більше: можна навіть бути зрілим і визнаним російськомовним письменником, як-от Володимир Рафєєнко, а тоді, опинившись у Києві, опанувати українську мову такою мірою, щоб написати нею блискучий роман. Зокрема – про занурення російськомовного переселенця в радісно-тужливу стихію української мови. А також про його небажання змиритися з роллю пасивного об’єкта «захисту» з боку Росії. Але передусім про те, як погано різномовні частини України досі чули одна одну, внаслідок чого й перетворилися одна для одної на суцільний «мондеґрін». Чи є шанс якось подолати це непорозуміння? Невідомо. Та спершу варто бодай спробувати...