Конфуций

Конфуцій — латинізована форма імені Кун Фуцзи, «учитель Кун». Справжнє ім’я мислителя — Кун Цю, ім’я Чжунні він отримав під час обряду повноліття.

Народився близько 551 року до н. е. в царстві Лу, на землі сучасного міста Цюйфу в провінції Шаньдун, помер близько 479 року до н. е.

Його батько, літній командир місцевого гарнізону, помер, коли синові було три роки, і мати виховувала хлопця в бідності. Замолоду Конфуцій служив рахівником і доглядав овець та коней, у 19 років одружився, його сина звали Кун Лі.

У Лу Конфуцій дослужився до посади міністра юстиції, але 497 року до н. е. залишив батьківщину й приблизно 14 років мандрував сусідніми царствами, а повернувся вже 68-річним і останні роки викладав. За традицією, він навчав три тисячі учнів, і 72 з них вважалися найздібнішими. Сам Конфуцій книжок не писав: його висловлювання після смерті вчителя зібрали учні, так з’явилися «Лунь юй», українською — «Бесіди та судження». Звідти й найчастіше цитована настанова: не роби іншим того, чого не бажаєш собі.

З 140 року до н. е. тексти, які приписують Конфуцію, стали обов’язковими для іспитів на державну службу в Китаї, і так тривало майже без перерви до 1912 року. Латинське ім’я «Конфуцій» придумали єзуїтські місіонери в Китаї наприкінці XVI століття.

Храм на його честь у Цюйфу збудували 478 року до н. е., а на родинному кладовищі поховано понад 100 тисяч його нащадків; храм, кладовище й садиба родини Кун внесені до Світової спадщини ЮНЕСКО. Родовід Конфуція від батька до сина налічує 83 покоління й вважається найдовшим задокументованим родоводом у світі.