Клуб невиправних оптимістів

Герою роману дванадцять років. Це Париж початку шістдесятих. І це той самий складний перехідний вік, коли все: школа, спілкування з батьками і взагалі життя - дається важко. Мішель Маріні нічим не відрізняється від однолітків, він захоплюється фотографією і дуже любить книги. А ще у нього є таємний притулок - це задня кімнатка паризького бістро. Там дивні люди, які втекли з країн, відокремлених від вільного світу залізною завісою, сперечаються, пьють, сумують,читають, грають в шахи в очікуванні, коли вирішиться їхня доля. Саме в цій невеликій кімнатці зустрічаються силові лінії епохи. У книзі безліч сюжетних ліній, які поєднує Мішель – зміни, що відбуваються у Франції в цей період, громадянська війна в Алжирі, революційні настрої французької молоді, складні стосунків в його сім`ї, історії його нових дивних друзів, історії іммігрантів з країн соціалістичного табору, у кожного з яких своя історія втечі з рідної країни, своя історія кохання, поразки і порятунку, відчаю і неповернення, але всіх їх пов`язує одне - ніхто з них не втрачає оптимізму, надії і гумору. Клуб невиправних оптимістів починається і закінчується похоронами. Не одними і тими, а двома абсолютно різними. Між ними - невинність, злість, книги, дитинство, порушені обіцянки, зруйновані будинки, шахи, революція, музика, вигнання, фільми, мрії, дружба, любов, романтика. Книга сповнена контрастів, в ній є трагедії і добрі кумедні моменти, а смерть є сусідами з надією на нове життя Автору вдається зробити щось унікальне: змішати спогади і історії, з багатьма філософськими і політичними посланнями, і, найголовніше: як політика може змінити життя багатьох людей.