Борис Грінченко

Борис Грінченко (1863–1910) — український письменник, педагог і мовознавець, упорядник чотиритомного «Словаря української мови».

Народився 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки на Харківщині. З реальної школи його виключили за заборонену літературу, тож освіту він здобув самотужки й склав іспит на звання народного вчителя. Понад десять років учителював на Харківщині, Луганщині й Сумщині, написав для учнів читанку «Рідне слово». Перша збірка його віршів, «Пісні Василя Чайченка», вийшла 1884 року.

1894 року переїхав до Чернігова й організував там народне видавництво, а з 1902-го жив у Києві, працював у газеті «Громадська думка» й очолював «Просвіту».

Уклав три томи «Етнографічних матеріалів» (1895–1898), написав повісті «Серед темної ночі» (1901) і «Під тихими вербами» (1902), перекладав українською Шиллера, Ібсена, Метерлінка й Андерсена. «Словар української мови» (1907–1909) Грінченко впорядкував разом із дружиною Марією Загірньою: у ньому близько 68 тисяч слів. Завдяки цьому словнику в українському письмі закріпився апостроф.

Друкувався під псевдонімами Василь Чайченко, Вартовий, Перекотиполе.

Помер 6 травня 1910 року в італійському Оспедалетті, де лікувався, похований у Києві. Його ім’я носить Київський університет імені Бориса Грінченка.