Життя без світла: книги, в яких людство залишалося без електрики

«Кожна зима — це тиша. Переховування від білих рук смерті в сховках з вогнем та надіями на відродження, що настане по зникненню холодів.

Весна — вихід на світ, що заново народився з льоду й готовий нас прийняти, як давніх друзів»

Одного ранку ти, як і часто в ці дні, прокидаєшся від звуку, який вихоплює зі сну різкіше й грубіше за звук будь-якого будильника. «Уууууу!» — завиває повітряна тривога. «Пройдіть в найближче укриття», — додає серйозний чоловічий голос. У квартирі прохолодно, тож ти кутаєшся в ковдру й сунеш до коридору, де сидиш наступні кілька годин, час від часу моніторячи новини. Якоїсь миті мирне гудіння холодильника різко переривається, а вай-фай зникає. Це вимкнулося світло. Ти ще цього не помітив, але води в крані на певний час немає.

Навколо запановує тиша. Здалеку чути рівномірний гуркіт автомобілів, але більш нічого. Сигналу відбою тривоги також немає, про нього ти дізнаєшся з мобільного додатку. Виходиш надвір, аби купити води. Працює лише кілька продуктових магазинів: вітрини темні, одна касирка бігає по рядах і підказує ціни, а інша акуратно записує кожну покупку до зошита. Розрахунок лише в готівці. Літня жінка в черзі помітно нервується: очі бігають, а голос тремтить, коли просить у працівниці допомоги. Полиці з хлібом уже порожні, газованки повно, та звичайної питної води обмаль. Береш дві пляшки та кілька пачок печива. Про всяк випадок.

Додому повертаєшся не цілком спокійний — це було б дивно за таких обставин — але з кращим розумінням ситуації. Місто в порядку, паніки немає. Береш із полиці першу-ліпшу книжку й розгортаєш на першій сторінці. «Наша доля — кільце, з якого не втекти. Кожна зима — це тиша…» Усміхаєшся. На обкладинці таємничий символ під виписаною стилізованим шрифтом назвою — «Машина». Тішишся, що цієї миті трапилася саме книжка Дарії Піскозуб. Бо це також історія про те, як люди в певний момент розвитку цивілізації залишилися без таких звичних нам благ, як центральний водогін, електрика та вай-фай.

Одразу спадають на думку ще кілька знакових книжок, герої яких також вимушено обходилися без електрики й не втрачали віри, торуючи шлях до перемоги.

Кормак Маккарті, «Дорога» — культовий постапокаліпсис, який — складно повірити — виданий українською лише цього року! Історія про добро, зло та внутрішній вогонь, що залишає нас людьми. А оформлення обкладинки від «Темпори» водночас заворожує й лякає.

Стівен Кінг, «Протистояння» — одна з найвідоміших книг майстра Стіва, актуальна як ніколи: світова пандемія супергрипу, відсутність комунікацій і відновлення втраченого світу.

Жозе Сарамаґо, «Сліпота» — жахливо чесний роман португальського письменника про людяність в умовах влади сили, страху та тотальної сліпоти.

Джон Віндем, «День Триффідів» — історія про захоплення світу агресивними ходячими рослинами, виведеними в секретній лабораторії свинособачими вченими. Цікаво, що епізод зі сліпотою в цій книзі також є.

Також можна згадати культовий роман «Я — легенда», який відрізняється від екранізації з Віллом Смітом приблизно повністю, або трилогію «5 хвиля», перші сто сторінок якої були багатообіцяючим постапокаліпсисом, а всі наступні — збіркою крінжових підліткових кліше, та завершити хочемо також українською авторкою.

Ольга Войтенко, «У світлі світляків» — історія про те, як «світло вдома нервово блимнуло і зникло». Назавжди. Як пізнати себе у світі вічної ночі та вижити поміж нестерпного холоду, а також як знайти світло серед нескінченного мороку — розкаже «У світлі світляків».

Тож ніколи не втрачайте надії, бережіть внутрішній вогонь та читайте хороші книжки. Світла нам усім.