Всесвіт на долоні. Подорож крізь простір, час та за їхні межі

Один з описів цієї книжки – «так ніби "Путівник Галактикою для космотуристів" справді був путівником». Кристоф Ґальфар – фізик, учень Стівена Гокінга, співавтор книжки «Джордж і таємний ключ до Всесвіту» Гокінга та його доньки Люсі, – пояснює найновіші досягнення науки про Всесвіт у дуже доступній і дотепній манері, цього разу радше для дорослих, ніж для дітей. Складне у максимально простому викладі. Відгуки про «Всесвіт на долоні»: «У чому Ґальфар направду блискучий, то це в його кришталево прозорому роз’ясненні теорії квантового поля – вдячний складник, коли йдеться про популярну книжку з фізики… Ґальфар навіть наважується і ризикує розпочати розмову, якої багато популяризаторів науки бояться – обережне пояснює, як фізики дають собі раду з безкінечністю... Завдяки легкому розмовному стилю, “Всесвіт на долоні” добре підлаштований під загальну аудиторію, читачів, які мають дуже обмежені наукові знання, або й не мають зовсім… Прочитання [книжки] залишить по собі глибоке розуміння, як сучасна фізика наближає нас до глибокого розуміння реальності». Дженіфер Олетт, The New York Times «Вичерпний, від "Антиматерії" до "Ядерного синтезу" підсумок сучасної фізики... Розкутий, ви-тут-зі-мною наратив пана Ґальфара запрошує впасти на хвіст променю світла, вдивитись в атом, вийти з тілесної оболонки та зануритися свідомістю у саме пекло Великого Вибуху... він є балакучим гідом із грайливим почуттям гумору, як от коли припускає, що зникнення динозаврів спричинила їхня необізнаність із теоретичною фізикою... Епічна гулянка сучасної фізики. А позаяк на розливі пан Ґальфар, інформація тече рікою...» Елан Хіршфелд, Wall Street Journal «Кінематографічна, динамічна, інформативна, захоплива, поетична…[Ґальфарові] вдається переконувати звичайних читачів, що математичні предмети можна обмірковувати у незвичний спосіб. Уникаючи спрощення, він є зрозумілим і ніколи не заплутує (як це трапляється у багатьох інших популярних книжках з фізики) несамовитими нагромадженнями наукового жаргону і великих чисел». Александр Мастерс, The Spectator