Як кит став вусатим. Як верблюд став горбатим. арт. 495155

Це не проста книжка, а книжка-перевертачка, тобто, казки у ній не йдуть одна за одною, а книгу потрібно… перевернути з ніг на голову, як і всі свої упередження щодо Кіплінґа! Чи знали ви, що з початку часів кит, як найбільша у світі тварина, поїдав усе-усе, що лише бачив? Їв він сигана і катрана, їв омара і кальмара, їв ската і його брата, їв осетрину і камбалину, їв білугу і севрюгу, а ще мокрель і форель, ба навіть сильно-пресильно вертлявого вугра. Всю рибу, яку тільки міг знайти кит, він їв на повен рот – отак-от! – доки у всьому морі зостався тільки один малесенький рибун… Саме отой рибун-балакун і намовив кита з’їсти… людину! Ще й вказав координати плотика посеред моря, на якому сидів моряк у самих тільки брунатних штанцях із підтяжками…. Але не хвилюйтеся, любі мої, моряк дав собі раду і навіки відучив кита роззявляти рота на щось більше за планктон. А тепер – про верблюда. Так от, з початку часів у нього була рівнесенька-гарнесенька спинка, і ні про який горб навіть не йшлося...