Іван Нечуй-Левицький

Іван Нечуй-Левицький. - український письменник, етнограф, фольклорист, педагог.
Він народився в Стеблеві Київської губернії в сім’ї сільського священника.
Навчався в сільській школі, перш ніж вступити до Богуславського духовного училища. У 1853 році він закінчив його та працював там як викладач. У цьому місці він навчався латинській, грецькій та церковнослов’янській мовам.
У 1853 році І. Левицький почав навчатися в Київській духовній семінарії. Після закінчення семінарії працював викладачем у Богуславському духовному училищі деякий час, був студентом Київської духовної академії.
Одночасно з педагогічною діяльність починає займатися літературною творчистю. «Жизнь пропив, долю проспав» і «Наймит Яріш Джеря» — це перші твори письменника.
Найвідoміші твори Нечуя-Левицького: «Дві московки», «Бурлачка», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», “Хмари”, “Старосвітські батюшки та матушки”, «Шевченкова могила» та інші.
Центральною темою творчості Івана Нечуя-Левицького є тема народної долі та демонстрація краси душі простих людей.
Його вважали відлюдником, тому що він ніколи не був одружений.
Його звичаї та пунктуальність вражали оточуючих. Він завжди був під парасолькою, коли гуляв по Києву в один і той же час: до Володимирської вулиці, потім до фунікулера та назад Хрещатиком додому. Спати лягав рівно о 10, навіть із дня народження завжди йшов раніше, щоб не порушити свій графік.
У питанні правопису він вважав, що слід писати так, як чуєш звуки. Отже, він ігнорував літеру «ї», тому писав «йих» замість «їх».
Соціально-побутова повість була новим жанром, який Нечуй-Левицький запровадив в українську літературу.
Іван Франко назвав Нечуя – Левицького «всеохоплюючим оком України», «артистом зору».
За п’ятдесят років роботи Нечуй-Левицький написав п’ятдесят оповідань, повісті, романів, п’єс, рецензій і статей.