Юлія Кубай: "Коли я пишу книгу – я вже люблю все, що створюю"

Юлія Кубай – українська письменниця, дизайнерка, блогерка Телеграм-каналу “Комірчина письменника”. Авторка книг “Душа” (2017), “Ідеальність” (2021).

Юліє, коли мені було 18 років, то ваша книжка “Душа” стала особливим провідником у сучасну українську літературу. Тоді я зрозуміла, що наші автори можуть нічим не поступатися американським чи англійським письменникам. Яка книга вас переконала у тому, що сучасна українська література може бути крутою й цікавою? 

Ніколи не уявляла, що отримаю такі безцінні відгуки на свою першу книгу, написану в молодому віці, коли я ще не мала глибоких знань у письменництві, але була сповнена любові до самого процесу письма. Сердечно дякую за ваші слова, вони для мене надзвичайно важливі та надихають продовжувати творити.

У старших класах школи я читала книги, які радили мені однокласники. Жваво згадую, як ми обмінювалися творами Ірени Карпи та Любка Дереша. Це було відкриття іншого, нового світу української літератури, не схожого на той, що ми вивчали на уроках. Ці книги кардинально змінили моє уявлення про літературу.

Особливо хочу виділити книгу "Я, Побєда і Берлін" Скрябіна. Я – його велика шанувальниця! Коли дізналася про існування цієї книги, одразу ж її знайшла, і вона стала моїм провідником у сучасну літературу. Пам'ятаю, як прочитала її за одну ніч, не відходячи від сторінок до самого кінця. Я рекомендувала її всім знайомим, адже для мене вона стала вершиною літературного Олімпу. Стиль Кузьми та його гумор були для мене дуже близькими, і я пам’ятаю, що востаннє так гучно сміялася, читаючи "Кайдашеву сім'ю", а ось знову український твір зумів змусити мене сміятися до сліз і не спати всю ніч.

Наразі Букток стає дуже популярним явищем в інформаційному просторі. На вашу думку, чим Букток настільки приваблює читачів? 

Коли ти дочитуєш певну книгу, то в тебе є багато емоцій щодо неї. А потім виявляється, що поруч нема нікого, аби з ним/нею поділитися своїми емоціями. Я сама знаю, скільки у мене бурлить усього, коли я завершую читати улюблену книгу і мені хочеться обговорити її з усім світом. Та й навіть у процесі таке бажання виникає.

Букток – це якраз те місце, де можна знайти однодумців, розділити ці емоції й самій/самому зняти відео про певні переживання під час читання. Це коло людей, де тебе зрозуміють, підтримують, де можна разом посміятися над тим, що зрозуміють тільки ті, хто багато читають. 

До того ж цей формат не займає багато часу. Лише 15 секунд одне відео. А швидкі реакції на книгу, які можуть вміщувати до 30 секунд – чудовий спосіб не витрачати багато часу на читання відгуків чи перебирання анотацій на сайтах. Це чудове місце для формування списків книг, які можуть сподобатися читачам певних жанрів. 

Я із захопленням стежу за вашим блогом, у якому ви даєте слушні поради, і створюєте смішні відео та посміхунки, і навіть маєте рубрику, у якій висвітлюєте в гумористичному аспекті емоційні стани й думки авторів/ок. Ви плануєте в майбутньому створити посібник про письменництво? 

Я почала вести блог, бо в один момент відчула, що такої інформації замало в українському просторі саме українською мовою, і мені захотілося сформувати безпечне місце для авторів, де вони зможуть розвиватися і посміятися водночас. 

Попри те, що я веду блог вже понад 2 роки, я поки не знайшла саме той стиль і напрям, у якому б хотіла написати посібник. Бо для мене дуже важливо, щоб він відповідав певним моїм баченням. Бо, насправді, на ринку багато посібників, є відео на Youtube, де розповідають, як писати книги. Але свій… я думаю, що він колись вийде, але поки мені треба набратися досвіду, бо я хочу створити щось дійсно корисне, варте уваги й не подібне вже до тисячі книг у цьому напрямі. Та для цього мені ще треба закінчити всі ті книги, які засіли в голові. От би більше часу мати на всі плани!

Допоки я буду ділитися всім у соціальних мережах і мріяти про написання посібника.

"Букток – це якраз те місце, де можна знайти однодумців, розділити ці емоції й самій/самому зняти відео про певні переживання під час читання"

Які композитори вам подобаються? 

Є три композитори, вони дуже популярні, тому не здивую вас своїм вибором:

Ганс Циммер – прекрасний композитор, я дуже часто слухаю його композиції під час написання книг.

Людовіко Ейнауді – теж надихає на нові ідеї щодо книг. Та любов до нього у мене сильна, бо я навіть намагаюся вивчити його композиції й самостійно грати на інструменті. 

Єгор Грушин – український композитор, якого мені відкрила соціальна мережа “Х” ( а в студентські часи вона ще називалася “Twitter”).

Письменникові важливо, аби його тексти, герої, сюжет подобалися читачам. Як ви боретеся з відчуттям страху того, як сприймуть читачі ваших героїв, ідеї, світи, стиль? 

Для мене найголовніше, щоб все, що я створювала – викликало емоції. Позитивні чи негативні – немає значення. Перш за все, коли я пишу книгу – я вже люблю все, що створюю. Я отримую задоволення, щастя та радість, коли пишу. Я люблю відправлятися із персонажами в подорожі, створювати проблеми й вирішувати їх. Для мене це… закоханість, кохання, пристрасть. 

Я щаслива, бо вже пишу. Я не полишаю жодного героя після фінальної крапки, він продовжує зі мною жити далі. І я їх люблю. Так само як і світи, які створюю. 

Коли книга виходить, то для мене найголовніше, щоб мої персонажі викликали емоції, так само як і світи чи сюжети. Якщо вони бісять, злять, закохують, змушують бути залежними від ще однієї сторінки – це прекрасно. Скільки я разів чула про те, що Андрій із “Ідеальності” бісячий персонаж і його не кожен розуміє. Тоді як він для мене – улюблений герой з усіх мною створених. І я не впевнена чи хотіла б, аби мої читачі його любили, бо він не той, хто змушує симпатизувати. 

Коли я почала писати свою поточну книгу, я усвідомила, що для мене найголовніше це те, аби я правильно донесла читачам певні моменти в книзі. Пояснила складні частини, не змусила їх мати сумніви щодо якогось функціонування світу або правильності сцени. Ось за що я трішки переживаю, але роблю все, щоб підстрахуватися. А те, як вони сприймають мій світ, героїв чи сюжет…  я буду щаслива будь-якій реакції. Бо я провела неймовірний час поки писала книгу і я насолоджуюся кожною миттю, яку провела над рукописом. 

Якби ви мали таку змогу, то у кого хотіли б взяти інтерв’ю з письменників/ць-класиків/инь? 

Я постійно повертаюся до шкільної літератури, бо я дійсно любила її дуже сильно. І колись на мене дуже вплинули вірші Івана Драча. На жаль, його не стало у 2018 році, але збірка з його творчістю у мене є. Я відчуваю спорідненість з його віршами, оскільки ці порівняння та образи, коли він помічав щось унікальне в буденному й робив таким знайомим і комфортним непересічне в житті. Ці метафори й втілення у неживих предметах – мене завжди зачаровувало. У школі його вірші важко сприймалися учнями, пам’ятаю, як вони дивувалися його порівнянням, а я сиділа і думала: “як це все геніально”. 

Аллана По, бо до нього є дуже багато запитань, щодо того як так можна було сильно писати твори! І як в нього виходили настільки страхітливі образи, які не відпускають людей через століття. 

Олександр Довженко, хоч він й знімав більше фільми, але в нього є кіноповісті. Мені здається, йому є про що розповісти й розказати про всі муки творчості за радянського режиму й про свою любов до Батьківщини. І як це створювати такі фільми, щоб вони ставали касовими по всьому світу й потім через десятки років про тебе виголошували промови в Голлівуді.

І тут бракує жіночого образу в літературі. Насправді, я б хотіла взяти інтерв’ю у трьох письменниць: Джейн Остін, Мері Шеллі, Марко Вовчок. Трьох неймовірних жінок, які писали й видавали свої твори попри всі негаразди, проблеми й ставлення суспільства до такої професії. Вони мене надихають.

"Ми апріорі не можемо подобатися усім, перевершувати їхні очікування й закохувати з перших рядків"

Що означає “розчарувати читачів” (цим висловом часто користуються медійники й самі читачі-блогери)? Як авторам реагувати, якщо вони чують, що їхня книжка когось розчарувала? 

Для мене “розчарувати читачів” означає декілька варіантів:

По-перше, щось не так пішло в маркетингу перед продажами книги. Її не так позиціонували, неправильно написали анотацію, не розкрили суть та не донесли до правильної цільової аудиторії. Через що її сприйняли неправильно.

По-друге, через відгуки, певні огляди чи навіть ту ж саму анотацію у читачів можуть бути певні очікування від книги. Вони поставлять перед нею цілі й бажання отримати певні емоції. Ще залежно від жанру, це може бути й очікування певних сюжетних ходів чи фіналу. У результаті вони цього не знаходять і можуть розчаруватися у книзі.

Я знаю, як сильно на авторів можуть вплинути такі відгуки. І ми не можемо себе відокремити від цього й коли дивимося огляди чи читаємо коментарі – нас це зачіпає, бо ми хотіли отримати іншу реакцію. 

Тому я б хотіла порадити авторам наступне:

1. Зрозумійте просту істину: ми апріорі не можемо подобатися усім, перевершувати їхні очікування й закохувати з перших рядків. Люди дуже різні й мають кардинальні смаки та сприйняття тексту. Там, де хтось розчарувався в тексті, інший же знайде – найкраще місце для себе. Стівен Кінг, Джоан Роулінг, Джордж Мартін – вони всі продаються мільйонними тиражами і їх люблять по всьому світу, але кількість тих, хто розчарувався в текстах теж дуже велика. У наших силах продовжувати любити наші тексти, дякувати кожному, хто прочитав книгу, навіть, якщо вони розчаровані, але вони витратили свій час на нас.
   
   

2. Коли перша хвиля здивування, розчарування й болю пройде після того, як ви побачили, як хтось розчарувався у книзі – проаналізуйте їх слова. Зрозумійте, що саме вони не так сприйняли, куди не так завели ваші дії чи сам сюжет. Це доволі добре спрацює у майбутньому, і коли будете випускати наступну книгу, ви вже зможете налагодити комунікацію, позиціонування книги й також будете готові морально до розчарувань, якщо залишилися вірними своєму попередньому методу. У будь-якому разі, ваші читачі вас знайдуть. 

У своєму блозі ви придумали одну цікавинку – “Письменницький Оскар 2024!”. Уявімо, що такий Оскар є і вам доводилося б вирішувати, хто отримає його за “найкращий автор/ка”, “найкращий персонаж/ка”, “найкращий сюжет”, “найкращий фентезійний світ”, зупинимося поки на цих номінаціях, то кому ви вручили б ці нагороди? 

Я розподілю ці нагороди серед українських авторів, бо вони варті не тільки уявних нагород, але всіх існуючих. І, звичайно, це буде суто мій власний рейтинг, тому віддам своїм улюбленцям, але не тільки за попередній рік.  

“Найкращий автор” – Макс Кідрук, бо написати книгу на 900+ сторінок в жанрі наукової фантастики й зробити так, аби це прочиталося на одному подиху – це потужно. 

“Найкраща авторка” – Поліна Кулакова, поки я прочитала лише пару її книг, але вже захоплена тим, наскільки вона майстерно працює із жанром.  

“Найкращий персонаж” – Ярош “Танго смерті” Юрій Винничук, добре прописаний, глибокий та цікавий персонаж.

“Найкраща персонажка” – Дарина із “Солодка Даруся” Марія Матіос. Так, знаю, що книга дуже і дуже давня (2004 рік), але поки я не знайшла персонажів, які б могли зайняти її місце в моєму серці. Примітка: насправді у мене зараз у фаворитах двоє інших персонажів у цих категоріях, просто ці книги тільки виходять цього року і вони ще невідомі широкому загалу. Але трапилося так, що я вже змогла їх прочитати.

“Найкращий сюжет” – Андрій Сем’янків, бо його “Танці з кістками” – це просто найкраще, що трапилося зі мною в українській літературі, це те, про що я давно мріяла почитати. Сильно, круто й з чорним гумором.  

“Найкращий фентезійний світ” – віддам Дарії Піскозуб і її книгам із тетралогії “Машина”. Каюся, я люблю такі світи, мені подобається, як він прописаний та створений. 

Які книжки вплинули на ваш світогляд? Що ви можете порадити почитати нашим читачам? 

У моєму списку будуть важкі книги. У мене в дитинстві тільки “Гаррі Поттер” був таким розважальним (хоча кількість смертей у книзі не погодяться з моїм висновком), але більшість книг були не дуже радісними:

“Ті, що співають у терні” Колін Маккалоу. Дуже революційна як на той час, коли вона була написана. Чуттєва, сильна, пронизана таким різноманітним спектром емоцій й змушує переживати, слідкувати за подіями та дійсно робити власні висновки. Прекрасна книга. 

“Людина, яка сміється” Віктор Гюго. Я прочитала цю книгу в дуже юному віці й пам’ятаю, як декілька тижнів не могла відійти від неї. Для мене ця книга наробила дуже багато болю, але також, змусила замислитися над багатьма темами.

“Жовтий князь” Василь Барка. Попереджаю, книга дуже важка, вона написана про Голодомор. Важливий твір, який колись давали в шкільній програмі і який навічно змінив моє ставлення до Голодомору. Цей біль та ненависть я пронесла через роки. 

“Записки українського самашедшого” Ліна Костенко. Це якраз був перший курс університету. Я так давно не плакала над книгою, як тоді. Мені дуже близька тема України і її минулого та майбутнього, Ліна Костенко змогла передати все, що переживає наш народ на шляху до повної незалежності від усіх. 

Інтерв’юери: Карина Горай, Богдан Красавцев