«Острів проклятих» Денніса Лігейна: круто замішана історія, яку проспойлерило кіно
Денніс Лігейн. Острів проклятих / Переклад Бориса Превіра. Харків: КСД, 2023. 336 с.
Лікар-психіатр намагається визначити, скільки насилля може знести людина перед тим, як остаточно втратить себе? Здається, що безкінечно багато. Наша психіка уміє щодня обманювати нашу свідомість і наше тіло, щоби те насилля здавалося прийнятним, а біль, спричинений ним — стерпним. Але і цьому терпінню рано чи пізно настає край. По тій межі і гуляє знаний психіатр доктор Коул, котрий намагається лікувати наслідки гострого стресу не наркотиками чи лоботомією, як інші, а новітніми методами психотерапії.
Лікар-новатор очолює невеличку психіатричну лікарню, там є лише 67 пацієнтів. Але всі вони — вкрай небезпечні, кожен із них — убивця. От той сором’язливий юнак, скажімо, застидався, коли йому посміхнулася доглядальниця татуся і за це уламком скла пошматував жінку. А от та пані — вдова солдата — убила своїх трьох дітей, хоча і вдає, що її родина живі-здорові. До речі, ця пані — її звати Рейчел Солано — нині вночі зникла.
Зараз на поромі до острова, на якому розташований медично-виправний заклад, їдуть два співробітники служби маршалів, щоби розслідувати таємниче зникнення психічно хворої жінки — випарувалася з замкненої кімнати лікарні під охороною на острові ще й під час шторму (до речі, це реальний ураган Керол, він тривав 25 серпня 1954 року).
Паром посеред ніде (ну ладно: десь на узбережжі Массачусетса) прямує до острова Шаттер. Тедді Деніелз страждає від морської хвороби. Скоріше б уже причалити на той острів! У нього новий напарник — Чак Ауле, приземкуватий міцний молодий чоловік. Їм обом трішки за тридцять. Чак перевівся з Сієтла, для маршалів розслідування на острові — перша спільна справа. Тедд — удівець, два роки тому Долорес загинула в пожежі. Багатоквартирний дім, де жили Тедд і Долорес, підпалив схиблений піроман. Тедд його розшукує і до нього дійшли чутки, що убивця його дружини може бути в лікарні на острові. Тедд на зустріч із ним дуже розраховує. Чак же хоче скоріше знайти ту Рейчел, яка десь ходить кам’яним островом без взуття, і повернутися домів. У них є лише чотири дні на розслідування. Човен пришвартовується, на маршалів чекає головний лікар. Уже за пів дня дурносміх Чак перелякано скаже: «Жарти пофіг, я починаю нервувати». І боже ж мій, він таки не помиляється.
Шалено напружений психологічний трилер Денніса Лігейна «Острів проклятих» цінний своїм неочікуваним фіналом. На жаль (на жаль — для читачів роману), книжка стала мегахітовий кіном Мартіна Скорсезе, твіст у фіналі тепер має мало можливості здивувати. Але можна спробувати отримати задоволення у книжці, шукаючи підказок для фіналу по ходу читання. Знаєте такий ефект? Коли в книжці чи в кіні є несподіваний поворот у фіналі, тут же хочеться перечитати книжку і передивитися кіно, щоби побачити, де ви пропустили підказки. «Острів проклятих» Лігейна, якщо ви уже подивилися «Острів проклятих» Скорсезе, може стати таким перечитуванням. З першої сторінки, з перших же слів буквально нам підказують: цю історію розказує людина з жорстким посттравматичним розладом, цю книжку можна читати не лише як трилер, а й як психологічну розвідку.
От Едвард, Тедді себто, побачить худорляву людину і тут же згадає, як виглядали в’язні концтабору, який звільняло його військо. І як один із них відмовився їсти та пити і тихо помер. Тедді розуміє, чому той не захотів жити після побаченого і пережитого. А от Тедді бачить острів і перше, по що згадає, як неподалік потонув човен його батька, так доля позбавила малого Тедді від побоїв. А от напарник розказує йому, як закохався в дівчину і через неї його вигнали з роботи, перевели до іншого регіону. Його дівчина — японка, вона народилася в США, але від батьків-японців і всю війну провела в таборах для інтернованих. Нині сусіди і колеги бачать в ній лише ворога часів Другої світової, на яких не шкода ще однієї бомби. На сей раз водневої, бо от-от Тедді прочитає цілу лекцію, чим дія атомної бомби відрізняється від водневої. Острів же — це форт, його побудували за часів Громадянської війни там розташовувалися війська Півдня, блоки лікарні — це колишні казарми. Тедді роздивляється шрам на обличчі Чака і той тут же видає: «Це не війна, це в дитинстві, граючи, поранився». Про війну ж ніхто нічого не питав. Але вона просто поруч, в кожній думці Тедда — поруч війна. «Я убив тисячі людей», — не раз в цій книжці скаже Тедд.
Сам акт насилля, який довів психіку Едварда до шоку напряму з війною не пов’язаний, він повернувся з війни, мертві побратими приходили до нього у снах, він почав заливати кошмари алкоголем, він пропустив момент, коли депресія перейшла в глуху фазу байдужості до всього навколо. І через його байдужість сталася біда, котру Тедді так видовищно навчився забувати.
От подібні згадки — миттєві і мимовільні начебто — і цікаво буде по всій книжці збирати в один жахаючий пазл. «Острів проклятих» детально змалює різні різновиди насилля, він рефлексує зло, яке одна людина спричиняє іншій. І за цим всім стоїть рефлексія війни — найбільшого зла, концентрованого і дистильованого насилля. І від тієї війни навіть на незалюднені острови не втечеш, як виявляється.
Фінал насправді відкритий, його треба буде теж уважно роздивитися. Коли вам пропонують і далі жити з болем чи відмовитися від болю, але разом із всією свою особистістю — щоби ви обрали? Скільки насилля може стерпіти людина? О, безкінечно багато. До тієї миті, поки…
Ганна Улюра
