Ольга Купріян: "Я пишу про дівчат і про бобрів, а ще – про розмаїті досвіди зр

Ольга Купріян – письменниця, фахівчиня з дитячого читання, учасниця журі конкурсів найкращих дитячих книжок («Топ БараБуки», «Рейтинг критика», «Еспресо. Вибір читачів», Літературний конкурс видавництва «Наш Формат» та інші). 

Працює з дітьми, підлітками й дорослими у сфері літературної освіти як лекторка й ведуча практикумів. Разом із колегами з лабораторії дитячого читання НЦ «Мала академія наук України» розробили практичний посібник «Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну та мир».

Авторка книжок для дітей і підлітків: «Солоні поцілунки», «Боброго ранку!», «Беркиць проводжає дідуся», «Суперклей для вази», «Мамонт», «Кісточка оливи», «Коляда з лицарями», «Мирослава та інші з нашого двору», підліткової серії «Панна» та інші. 

Книжка «Муркиця загубилася / Zagubiona Mruczusia» вийшла у двомовному варіанті (український та польський) в польському видавництві «Pogranicze».

За повість для підлітків «Щоденник Лоли» отримала премію «ЛітАкцент року 2018». У співавторстві з журналісткою Яніною Соколовою написала книжку для дорослих «Я, Ніна» (2019), яка отримала відзнаку BookForum Best Book Award 2020 у категорії «Сучасна українська проза». 

Чим для Вас є література взагалі?

Література – це спосіб говорити і дізнаватися про світ або світи.

Якби Ви охарактеризували українську літературу 100 років тому й нині?

Це дивовижні й часом жаскі направду паралелі, з одного боку. З другого – ти ніби спостерігаєш, як щоразу відроджується фенікс. Коли нам говорять про “неповноту” нашої літератури порівняно з імперськими (наприклад), хочеться подивитися в очі цим людям і спитати, як би почувалася їхня література, якби не була панівною, а мусила зберігатися сторіччями всупереч. Тепер, як і сто років тому, ми переживаємо розквіт літератури всупереч трагічним подіям, які щодня бачимо в новинах або й на власні очі.

Розкажіть про Вашу творчість (про Ваші книги та оповідання).

На сьогодні в мене більше 12 виданих книжок, не рахуючи збірок оповідань. Тут мені дуже пощастило бути авторкою, яка пише для дітей і підлітків, тож може дозволити собі короткі історії видавати повноцінною книжкою.

Я пишу про дівчат і про бобрів, а ще – про розмаїті досвіди зростання. Пишу реалістичну прозу (навіть бобри в мене, я переконана, досить реалістичні, адже не їдять риби). Я стараюся побачити гумор у несподіваних, але побутових ситуаціях.

З тих книжок, які я сама написала, найбільше люблю коротку історію “Беркиць проводжає дідуся” та підліткову повість “Мирослава та інші з нашого двору”.

У чому Ви вбачаєте сміливість письменника / письменників?

У тому, щоб ставити запитання, про які можна буде думати ще багато років після його або її смерті.

Коли Ви пишете: зранку, вдень, увечері чи вночі? Чому?

Насправді – коли є час, я прикликаю Музу й сідаю працювати. До того я довгі місяці можу працювати з “натхненням” – обдумуючи персонажів, конфлікти, сюжетні повороти.

Я вже майже 9 років працюю мамою, і ця робота навчила мене не покладатися на ритуали й на якийсь міфічний виділений на іншу роботу час. Мами працюють, коли випадає така година. У питаннях тайм-менеджменту мами – суперефективні. Ніхто не вміє за годину зробити так багато, як мами.

Що Вам допомагає зосередитися, коли Ви працюєте над текстом?

Маячок, що свідчить про дедлайн, який насувається. А також, безперечно, відсутність побутових клопотів і хтось, хто дбає в цей час про мою дитину.

Що Вас відволікає у процесі творення?

Інша робота. Наприклад, та, яку я мушу робити, щоб мати змогу виживати, донатити, платити медичні рахунки. А також одне слово – “Мам!”

Чи маєте Ви улюблені напій та страву? Чим вони Вам подобаються?

О, я загалом люблю смачно їсти! Люблю, коли для мене хтось смачно готує. Люблю свіжі ягоди, наприклад, чорниці. Обожнюю гречаний багет із “Сільпо”. Каву п’ю за звичкою, а також для підняття тиску. Між кавою п’ю багато води.

"Щоб я побажала авторам-початківцям? Бути сміливими! Говоріть про те, що вам болить, що хвилює, що відгукується й пече, спостерігайте за життям, смійтеся"

Чи часто Ви відвідуєте книгарні та бібліотеки? Щоб роздивитися полиці, щоб поспілкуватися, щоб взяти (придбати) книги, чи для натхнення або роботи?

Досить часто. Інколи я просто роздивляюся новинки, інколи приводжу доньку, щоб вона могла вибрати для себе черговий комікс. Інколи – потішитися тому, що у книгарні є також і мої книжки.

Наприклад, кілька тижнів тому зайшла в нововідкриту книгарню в Києві й побачила свою “Панну Софію” на видному місці серед рекомендованих. Це дуже важливо, адже я знаю, як важливе позиціонування. Як книжка, що стоїть на виду, швидше потрапляє в руки читачів і читачок.

Розкажіть про Ваші літературні плани на цей рік.

Буквально щойно вийшла моя довгождана новинка – друга книжка з серії про дівчат-підлітків “Панна Оля”. Підписую договір на видання книжки для молодшої школи “Одна Яся із міста Києва”. Плануємо з видавництвом видати охудожнену біографію оперної співачки Соломії Крушельницької для підлітків. Маю домовленість на ще одну художню книжку для підлітків. Між тим написала кілька оповідань на різний вік. Мене дуже підтримує і надихає те, що текстам не доводиться лежати в шухлядах. Це, до речі, дуже добре характеризує нашу епоху порівняно з тією, що була сто років тому. Хоча тоді також був підйом і багато авторів видавалося, все ж тепер ми попри війну можемо говорити на будь-які теми.

Ваші побажання молодим авторам-початківцям, як написати гідний роман.

Найперше – прийняти те, що не кожен ваш твір має бути виданим. Друге: світ не завалиться, якщо ви напишете погану книжку. Після неї ви можете сісти й написати кращу, а тоді ще кращу. Якщо маєте сумніви, проконсультуйтеся з фахівцями.

Але головне – будьте сміливими. Говоріть про те, що вам болить, що хвилює, що відгукується й пече, спостерігайте за життям, смійтеся. Нам дуже важливо тепер творити й вітальні тексти.

Інтерв'юер Богдан Красавцев

Фотографії Оксана Кушнір (головна світлина), Олена Максименко