Nine, ten, never sleep again: книжки для геловінського настрою
Подруга питає: «А порадь мені книжку, щоби страшна була; але страшно не так як в новинах, а по-нормальному страшно». Трилери і жахастики — насолода для тих, хто любить напруженні сюжети, цінує легкий прилив адреналіну і повну певність в тому, що страх, який ви зараз переживаєте, ви самі ж і контролюєте. А коли ж іще полоскотати собі нерви стражданнями героїв, за якими женуться чудовиська, як не в передодень Геловіну. Порадила подрузі — раджу і вам: по-нормальному страшні книжки, прошу.
Ширлі Джексон, «Ми завжди жили в замку» (Жорж)
Мері-Кетрін вісімнадцять, вона шкодує, що не народилася перевертнем (то була б стерпнішою долеє). Мері-Кетрін разом із сестрою Констанс і дядьком Джуліаном, а більше з рідних нікого не залишилося, живуть в родинному маєтку — у замку Блеквудів. Джуліан зачинився в кабінеті і пише мемуари. Констанс опікується родиною.
Часом Мері-Кетрін виходить з маєтку в місто: купити харчів і взяти книжок в бібліотеці, тоді міщани попереджають своїх дітей не наближатися до панянки Блеквуд. Коли Мері-Кетрін в магазині просить цукру і кидає репліку: «У нас так швидко закінчується цукор», всі навколо чомусь охають, а некомфортна ситуація стає напружено-агресивною. Мері-Кетрін посміюється про себе. До чого тут цукор? Хтось в цій історії поводиться неадекватно — чи то панянка Блеквуд, чи то мешканці міста.
А Констанс, та взагалі з дому не виходить, у неї гостра агорафобія. Хвороба прогресує після того, що сталося шість років тому, коли загинула разом вся родина. Все життя Блеквудів та трагедія змінила, не лише Констанс…
А знаєте, може так бути, що в будинку Блеквудів живе маніяк-убивця, і ті троє мешканців замку теж так думають.
Дін Кунц, «Будинок на краю світу» (Віват)
Невеличкий будинок ще від 1940-х, стоїть на пагорбі, обабіч — акуратний двір, чорний вхід веде до лісу. Будинок стоїть на острові. Тут живе Кейт, художниця тридцяти шести років. І більше на острові нікого немає. Кейт живе в ізоляції, раз чи два на місяць катером виїздить на материк, до лікаря, скажімо, а телефон використовує, щоби замовити доставку їжі і пропану в балонах. Вона запаслива.
Будинок в 1940-х побудував подалі від людей чоловік, що повернувся з фронту і віри людям після побаченого не йме, глибоко травмована людина. Потім тут жив успішний письменник, який схибнувся на питанням паранормального і покінчив з собою. Кейт знайшла його аудіо щоденники і відслідковує етапи того безуму колишнього власника будинку. Острів Кейт дещо саркастично звуть Сходами Якова, тобто дорогою на небеса.
Неподалік є ще один острів, на ньому — засекречена урядова станція, туди нікому не можна. Нині на тому острові по сусідству якийсь двіж: ловлять катерами когось, хто чи то втік зі станції, чи намагався потрапити в секретну зону. Аж от на глибині вибухають кілька бомб? Трясця, на кого ж вони там полють?!
Вночі над Сходами Якова починають ширяти дрони. Кейт сторожко спить, обнімаючи рушницю. Наступної ночі Кейті прокинеться від того, що хтось намагається вдертися в її дім.
Еліз Тайтл, «Ромео» (ВСЛ)
Мелані Розен — відома психіатрка, яка спеціалізується на сексуальних маніях і убивствах на ґрунті статевих збочень. Останній об’єкт її дослідження, убивця, чий профайл складає Мелані — Ромео. Це вона його так назвала, сильно іронічна та назва. Він спокушає жінок, змушує їх відкрити свої найпотаємніші фантазії, він повністю розчиняє їх в собі і убиває. В момент їхньої смерті Ромео ґвалтує своїх жертв. Потім розчленовує і забирає серце як сувенір. Мелані, вивчаючи поведінку Ромео, стала зрештою його жертвою.
Реабілітолог Сара Розен — сестра Мелані — дізнається страшну новину. Їй про смерть сестри розказують двоє детективів, що співпрацювали з Мелані. І обережно питають Сару, чи Мелані, бува, не мала дивних сексуальних практик. Мала. Навколо Мелані кружляють кілька чоловіків, з якими вона мала секс чи довгий флірт — колишній чоловік, колега-психіатр, детектив-розслідувач, пацієнт-програміст, абощо. На кожного з них падають підозри і якимсь дивний чином в центрі гонитви за Ромео виявляється Сара.
Сара — повна протилежність Мелані, а отже і не схожа на жінок, які приваблюють Ромео. Тому треба жертва, яка справляє враження вольової сильної з чіткими особистими кордонами соціально успішної жінки, а під всім цим — мазохістська потреба підкоритися чоловікові. Сара — асексуальна сіра мишка, яка спеціально робить себе непомітною, вона глибоко травмована стосунками з батьком-тираном і уникає чоловіків, що можуть на неї тиснути. Маніяки-убивці дуже нечасто зміцніють свої уподобання. Але, може, й Сара не є такою, якою здається?
Гелен Фіцджеральд, «Вірус» (Фабула)
Лія — некерована молодша дитина в родині: вечірки, хлопці, алкоголь, матючиння. Су — ідеальна сестра, добре вчиться, ходить на побачення з хлопцем з достойної родини, в свої вісімнадцять розпланувала собі тихе доросле життя. До речі, Су — нерідна в цій родині, її вдочерили, вона кореянка. Недавно завірусилося відео, на якому дівчина лежить в ліжку, оточена розпаленим натовпом чоловіків і займається сексом по черзі з кожним із них. Відео з якогось закритого нічного клубу. Дванадцять статевих актів. І на відео — не Лія, а Су. Рівень ганьби, який доведеться пережити дівчині в маленькому містечку, можна собі уявити. Поліція за справу братися не бажає. Су втікає з міста. Рут — її мати, суддя з Нової Шотландії — бере помсту в свої руки і починає відстежувати чоловіків на відео. Лія тим часом шукає Су. Книжка була б радше огидною фантазією про групове зґвалтування, ніж напруженим трилером, аби не головна загадка: ким є біологічні батьки Су?
Джо Гілл, «Чорний телефон» (Віват)
У старому кінотеатрі «Роузбат», рожевий бутон себто, оселився привид. Імоджин красива як діва старого Голлівуду. Цілується не гірше за красунь на екрані. Може підтримати будь-яку розмову про кіно на рівні грамотного кінокритика. Ну і що з того, що вона уже тридцять років як померла? Якщо вам пощастить вона підсяде во вас в кінозалі і заведе розмову. Вона загинула в кінотеатрі під час перегляду «Чарівника з країни Оз», нині одержима бажанням подивитися те кіно до кінця. Таємницю її смерті знає власник кінотеатру, який її нам і розкаже. Хороша історія про нерозкритий злочин.
Двоє хлопчаків дружать і підтримують один одного. Підтримка треба, бо вони в містечку — аутсайдери, що підлягають цькуванню. Батькам байдуже: їм би випити побільше. Їм навіть байдуже до того, що Артур — кращих друг їхнього сина — зроблений з поліетиленового пакету. Химерне висловлювання про самотність.
Збірка Джо Гілла спокушає різними безумними історіями, але зіркою тут є те, яке й дало назву книжці — «Чорний телефон». Воно тут єдине направду страшне, а не просто божевільне.
Фінні тринадцять. Його викрав чоловік на ім’я Грабер і закрив у підвалі. Але в тому казематі на стіні є чорний телефон, котрий час від часу дзвонить і той виклик чує лише хлопчик, але не викрадач. До Фінні говорить ті діти, який Грабер викрав і убив до нього. Мертві діти мають врятувати поки що живу дитину. А чому викрадач не чує і не бачить телефон?
Райлі Сейгер, «Востаннє, коли я збрехала» (ВСЛ)
П’ятнадцять років тому в літньому таборі зникло троє дівчат. Вівіан, Наталі і Елісон. Це був елітний закритий табір для багатих підлітків. Його побудували на місці колишньої божевільні для жінок-злочинців. (Ніщо не натякало на трагічну пригоду, правда ж?). Емма бачила дівчат останньою.
Нині Емма — доросла жінка, яка псує собі життя припущенням: чи могла вона зробити щось, що врятувало б тоді дівчат? Вона художниця, всі її роботи так чи інакше стосуються цієї події, вона знову і знову рефлексує над «країною загублених дівчат». Одна багато леді планує знову відрити табір і звертається до Емми, чи та не захоче попрацювати там консультанткою з мистецтва. Хто б не захотів повернутися на місце, де пережив найбільшу травму свого життя? Емма приймає пропозицію в приїздить в табір.
Троє її вихованок — Міранда, Крістал і Саша м дуже нагадують тих зниклих дівчат з минулого, вони навіть зовні на них схожі. Емма вирішує слідкувати за студентками, може, їхня схожість з попередніми жертвами дасть відповідь на питання, що сталося в таборі п'ятнадцять років тому. Ловля на живця, так би мовити. І ви не повірите, але ця трійця раптом зникає і остання, хто їх бачив — Емма.
Калеб Карр, «Алієніст» (Фабула)
Напружена темна атмосфера чорнушного кримінального роману про маніяка-убивцю страх як пасує Нью-Йорку початку ХХ століття. Бруд, зубожіння, натовпи емігрантів, які шукають собі кращого життя і рятуються від воєн і голоду в своїх країнах — травмовані люди на межі, система поліції і федеральних слідчих, яка вимагає негайного реформування. Люта нетерпимість до тих, хто вирізняється. Вседозволеність тим, у кого є грубі гроші. Відкритий простір для новаторів у всіх сферах життя. І у кожного тут — світла американська мрія під подушкою. Ну або тесак для розчленування людських тіл (якщо така вже в них мрія).
1896 рік. В численних борделях нижнього міста починається серія убивств. Убиваються секс-робітників — хлопців років тринадцяти, одягнених дівчатами. Убивають люто. Потім знущаються над мертвими тілами. І розчленовують. В убивствах є певна система, але встановити її можна лише за допомогою новітніх методів судмедекспертизи і психіатрії, котрих поки що на озброєнні поліції нема. Тоді виринає приватна ініціатива групи відвертих фріків.
Доктор Ласло Крейцслер очолює експериментальну психіатричну лікарню, він — алієніст, себто психіатр, спеціалізується на психопатах і маніяках. Варто сказати, що у Ласло стільки таємниць, що й сам він часом скидається на пацієнта виховного закладу. От хоча б свідки його каліцтво? Чи які у нього стосунки з німою домоправителькою? І чого його камердинер — викапаний горлоріз?
Оцей вартий довіри лікар збирає слідчу групу, яка складається з двох євреїв-криміналістів, зацькованих колегами, багатого п’янички-журналістка, амбітної дівчини, що прагне кар’єри в поліції. У кожного — стільки тарганів в голові, що всі вони разом достатньо безумні, щоби думати як маніяк і передбачити дії маніяка.
(У «Алієніста» є продовження, до речі, — роман «Янгол пітьми»).
