Манга «Сага про Вінланд» Макото Юкімури: насолода для знавців, спокуса для неофітів
Макото Юкімура. Сага про Вінланд. Том 1–8. Київ: Наша ідея, 2022-2024.
Англія самого-самого початку ХІ століття. Більшість території контролюється данцями, нині точиться війна, в результаті якої встановиться повне панування Данії на острові.
Там і тоді зустрілися двоє юнаків. Зустрілися на полі бою. Один із них потрапив полон і його планують продати батькові. Другий — охоронець-сирота, він не належить ніякому війську, але є непересічним бійцем. Їм обом щойно виповнилося шістнадцять. Одному з них доля призначила стати могутній королем. Другому — розвідником нових земель. Але до цього ще мине багато років і прочитається чимало томів «Саги про Вінланд».
А поки що вони стоять обличчя до обличчя, одне з тих лиць — обличчя сурового безжального воїна-убивці, інше — зманіжене жіночне личко розпещеної дитини. Подивіться на них (а вони жах як схожі!), та не майте віри своїм очам. Ці двоє мріють побудувати новий світ — справедливий і гармонійний, світ, де Бог-батько демонструє дітям-людям свою любов. Один із них вирішує для цього якнайкраще згодяться геноцидні завойовницькі війни і встановлення абсолютної монархії з сильним правителем в центрі. Другий планує побудувати утопічну державу на демократичних засадах, де не буде рабства і ніяка зі структур не матиме права на насилля. Якщо що, то вирізати людей тисячами буде якраз підліток з обличчям янголятка, а кровожерливе вовченя має переродитися на принципового пацифіста. Але то того ще минуть роки і томи.
Цих двох звати Торфінном і Кнутом, вони — двійко головних героїв культової (уже і не лише в колах фанатів аніме та манги) «Саги про Вінланд».
Видовищний епос Макото Юкімури ґрунтується на реальних історичних фактах, ба більше — на одній із чільних, конче важливих і широко досліджених сторінок історії Ісландії та Канади (дофантазовує Юкімура до них чимало, ой як чимало, але в основі своїй він правдивий).
Вінландом, себто Країною Вина, зветься місцина на узбережжі Північної Америки, десь там ближче до сучасної Нової Шотландії в Канаді. Туди дісталися вікінги, сильно випередивши в тому Колумба, століть так на п’ять випередивши. Першим тут побував мореплавець із Гренландії Щасливчик Лайф Ерріксон (він теж є одним із героїв «Саги», він — наставник Торфінна і стане родичом згодом), Лайф потім розказував про щедру теплу землю, де живе мирний народ Мікмак і поля родять пшеницю і вівці вільно пасуться аж до самої зими. І ніхто не взрізає горлянку сусіду за миску бульйону серед голодної зими. Лайфу мало хто вірить.
Історію про освоєння Вінланду розказує скандинавська «Сага про Еріка Рудого» і «Сага про гренландців», але й канадські археологи її підтверджують, вони розкопали поселення вікінгів. То були рештки колонії Торфінна Карлсефні Тордарсона, того самого вовченяти з початку «Саги». Наслухавшись історій про Вінланд, він зібрав кілька кораблів колоністів, їх було десь шістдесят чоловіків і п’ятеро жінок, та подався освоювати нові землі. В Америці навіть встиг народитися його син — перша біла людина на тому материку. За два роки ісландці та гренландці змушені були покинути Вінланд. Історики точно не знають, чому це сталося (Юкімура знає і все-все детально розкаже).
Тим часом Кнут Великий двадцять років поспіль править Англією, Данією і Норвегією, частиною Швеції і Шотландією. Він створює державу, яку згодом назвуть Північною морською імперією. Кнут наполегливо намагається об’єднати данців — через воєнні братерства і шлюби, через замовні убивства лідерів та опонентів. Всі мають стати одним народом під рукою Імперії. Зрештою, об’єднатися через релігію — католицька церква набуває невиданої до того сили в імперії. Кнут в «Сазі» давно втратив віру в Бога, яка була такою сильною в ньому замолоду, але він розуміє стратегічне значення релігії. Кнут в історії і досі вважається одним із найефективніших правителів у світі. Після смерті Кнута Великого протягом десяти років його спадкоємці сперечалися за трон і один за одним помирали (вельми недобровільно), так почався розпад імперії.
Гляньте, тут такі дві розкішні історії, що й просто переказати їх достатньо, щоби отримати крутезний історико-авантюрний роман. Але Юкімура додає до них чимало особистого і тим посилює сюжет. Він так налякався посиленням міжнародного тероризму на початку 2000-х, що вирішив вимріяти собі ідеальний мирний світ. І чомусь для цього подався в історію вікінгів, відомих своїми миролюбством, гм. Але ж все вдалося, ти диви. Юкімура як мангака, до речі, спеціалізується на темах експансії, в попередньому його хіті — «Планети» — уже колонізували Місяц, в «Сазі» покоряють Америку. Над «Сагою» він працює з 2005 року, її сукупний тираж уже перевалив на 6 млн копій (а до 2019 року Юкімура малював вручну, колосальна праця).
«Сага про Віланд» належить до шьонен, того різновиду манги, де в центрі подій — становлення юного героя в дорослого чоловіка. Такі твори подобаються юнакам до 25 років, але радимо їх уважно читати і дівчатам, бо багато цікаво дізнаєтеся про психологію своїх партнерів, друзів і братів. Так от, в історіях дорослішання хлопців, в історіях ставання чоловіками безкінечно важить сюжет, в якому хлопець вибудовує свої стосунки з батьком, звільняється від опіки, коли він адекватно оцінює вплив на себе досвіду батька… Ну що вам сказати, у всіх без винятку синів із «Саги» з батьком — коли люті, а коли уже й зовсім трешові проблеми. Чорнуха чорнушна.
Король Свен, скажімо, зробив ставку на старшого сина, і тепер Кнут просто має померти, щоби не претендувати на трон. Смерть Рагнара — вихователя, який замінив йому тата і зберіг в Кнуті ніжність і людяність — зламала юнака, в ньому прокинулися успадковані від Свена безкомпромісність і жорстокість. Кнут став татусем. Татусь про це пошкодує сильно. Кнут став тим, яким його знає історія.
Але це ще не сама люта історія в «Сазі». Аскеладд фактично виконує для Торфінна роль батька, але саме Аскеладд рідного батька Торфінна й убив.
Шантажем могутнього воїна Торса на прізвисько Троль змушують вступити у війну, крадькома на корабель забирається його п’ятирічний син і бачить, як батька заманюють в пастку пірати (найняті з відома і за волею короля). Воїн приймає бій і знезброює всіх супротивників, жодного не убивши. Справжній воїн — це той, який може і мусить відкинути меча. Але в заручники беруть Торфінна і батько дає себе убити Аскеладду.
Малеча пробирається на корабель до піратів, він викликає Акселадда на бій, він мусить помститися убивці. Так він робитиме наступні десять років: слідуватиме за піратами і знову і знову кидатиме виклик Акселадду. Той же в кожному бою буде навчати вовченя нових стратегій і тактик, той малий — єдина істота, котру Акселадд поважає і любить серед вікінгів (це ще одна тайна: пірат не є вікінгом, він – останній нащадок Арторія, короля Артура тобто).
Сам Торфінн не помічає, як убивця батька замінив йому батька. Він іще матиме час це зрозуміти. Він мусить перетворитися на свого батька. Але якого з двох?
Стосунки між чоловіками — батьківські, синовні, братерські, васальські, стосунки суперництва і контролю становлять глибокий, таки реально глибокий психологічний зміст «Саги» (ну не махачем же одним тримати увагу читача, хоча битви тут криваві і красивезні).
Щодо краси, то у Юкімури є своя фішка. Він акцентує в будь-якому малюнку руки героя. Обличчя тут менш виразні за руки. Це робить малюнок у манзі дуже динамічним. Торфінн присягається виростити стільки збіжжя, скільки він його спалив, будучи вікінгом. Він божиться дати краще життя стільком людям, скількох він убив. І ми побачимо, як протягом його історії міняються його руки, у цього іще дуже молодого чоловіка в восьмому томі саги — руки старі і спрацьовані. Він завдав собі на плечі непідйомну ношу. Та, до речі, історії про крутих хлопів — це ще й історії про те, як круті хлопці навчаються простити інших чоловіків про допомогу і приймати її. Тут теж треба уважно дивитися: той з чоловік, хто не визнає свою слабкість в екстремальних обставинах, має бороду, той, хто уміє просити про допомогу, бороди не матиме. Зверніть увагу, в який момент «Саги» Торфінн поголиться, там таких деталей — греблю гати, читати не перечитати.
Зараз в «Сазі про Вінланд» Макото Юкімури уже є 30 томів, українською нині вийшов восьмий, це довга подорож, кожен рік і кожна книжка сага того варта... Цікаво, чи Юкімура уб’є в фіналі Торфінна чи відважиться на таке?
