Люко Дашвар: "Найцікавіше у творчому процесі – перерва на каву"

Люко Дашвар (Ірина Чернова) – українська письменниця. Лавреатка літературної премії Коронація слова: у 2007 р. її роман «Село не люди» здобув ІІ премію та відзнаку «Дебют року» від книжкового порталу «Друг Читача», а у 2008 р. Люко Дашвар стала дипломанткою конкурсу завдяки книзі «Молоко з кров'ю». У 2009 року роман письменниці «Рай. Центр» відзначено дипломом «Вибір видавців». Народилася у Херсоні. Є авторкою 13 книг, серед яких чимало бестселлерів.

Розкажіть про початок своєї письменницької кар’єри. Які події того часу стали для вас найбільш яскравими? 

Зауважу, писала я завжди: у школі, в інституті, потім достатньо тривалий час віддала журналістській діяльності. У 2006-му я редагувала глянцевий журнал “Косметологія”, писала оповідання ще у два видання і несподівано дізналася про курси сценарної майстерності, де мали викладати справжні голлівудські метри (і вони таки викладали, для чого прилетіли до Києва зі Штатів). Оплатила курс, занурилася у двотижневий інтенсив, і саме у цей час мені зателефонувала незнайома на той час людина з кіноіндустрії, якій сподобалося моє оповідання у журналі. Цю людину звати Віолетта Гатті. Їй і завдячую тому, що стала письменницею, бо вона дуже наполегливо пропонувала мені взяти участь у конкурсі “Коронація слова”. Чому б і ні, подумала я, і одночасно взялася писати свою першу книгу “Село не люди” (драму, по суті) і свій перший кіносценарій “Луна-Одеса” (комедію). А найбільш яскравими на той час були не події, а люди, з якими познайомила мене моя нова дорога. Режисер Юрій Одинокий, режисер Анатолій Матешко і його не менш талановита дружина Анастасія Матешко, подружжя Логушів – пані Тетяна і пан Юрій... Всіх не перерахувати. З тих пір і донині - талановиті люди сяють для мене яскравіше будь-яких подій. 

Як ви сприймали свою першу роботу, як сценаристки, коли завершили її створювати? 

Як геніальну і неповторну. 

А як ви сприймаєте цей твір зараз? 

Цілком спокійно, бо усвідомлення того, що кіно – то є колективний витвір, прийшло дуже швидко. 

Серед ваших літературних творів є книга “СпАДок”. Розкажіть, будь ласка, як ви вирішили створити цей твір? 

“СпАДок” – моя тринадцята за ліком книга і перша, що написана під час війни, тому вона для мене – особлива. Така, знаєте, ніби все обнулилося, і все маю починати спочатку. Ідея цього сюжету виникла у перший день війни, але працювати над сюжетом, персонажами тощо почала лише за півроку. І ще рік пішов на те, щоби, власне, виписати історію.

"Молодим авторам я б побажала не лише читати, навчатися й практикуватися у письмі, але й пізнавати себе"

Що для вас найцікавіше під час творчого процесу? Чому?

Найцікавіше – перерва на каву. Бо ти врешті відриваєшся від комп’ютера, кружляєш простором – залити-засипати-заварити-випити – а мізки продовжують працювати і ти не в змозі то зупинити. 

Створення якого твору вам найбільше запам’яталося?

Немає такого. З кожним пов’язані певні емоції, а їх же неможливо дублювати, копіювати тощо. Є персонажі, які залишили у душі найбільший слід. А є такі, які не стали дорогими, хоча – здавалося би! – ти ж їх сама створила. 

З чим у вас асоціюється творчість? 

Скоріше я за формулювання “творення”, ніж “творчість”, і для мене все у житті, що робиться з любов’ю і неповторно – творення. І написання роману, і пошиття сукні, і різьблений хрест, і плетені ґердани, і бездоганно зварений борщ, і пісня, і танок... У всьому цьому є частка не лише людської майстерності, але й людського натхнення. 

Що б ви хотіли побажати молодим письменникам і письменницям? 

Не лише читати, навчатися і практикуватися у письмі (бо це – без варіантів), але й пізнавати себе. 

На вашу думку, як можна навчитися майстерно писати книжки?

Знаєте, можна було би зауважити, що без таланту і натхнення – ніяк, але інколи читаю того чи іншого автора і ловлю себе на деякій “технологічності” текстів, коли людина розуміє закони драматургії й рухається згідно з певними правилами. Тому хронічна настирливість і цілеспрямованість, безумовно, допоможуть кожному. Майстерно – значить стати майстром? Певно. Чи принесе майстерність визнання? Не факт. 

Які книги вплинули на ваш розвиток? 

Не стану виокремлювати одну, дві чи десять. На певних етапах життя – різні, їх багато. Більше того, книги, які вражали мене у 15 років, у 25 здавалися непотрібом, а ті, які після 30-ти читала у ксерокопіях (того ж Реріха чи Л. Гумільова), переосмислювала згодом і вже ніколи не поверталася до них. І так до нескінченності. Ми розвиваємося. Тому нам потрібні все нові і нові... книги, бо ми ж тут про книги. 

Над чим ви зараз працюєте? 

Над цікавим сценарним проєктом, суть якого не можу розголошувати.

Текст Богдан Красавцев, Анна Слезіна