Ірина Феофанова: "Мене надихають думки про майбутнє"
Ірина Феофанова – сценаристка, драматургиня, письменниця.
Закінчила Університет внутрішніх справ України за спеціальністю "Психологія". З 2007 року працювала на телебаченні як журналістка та сценаристка, знімала документальні фільми, написала понад 20 сценаріїв до фільмів, серіалів та детективів ("Чужі помилки", "П'ять років та один день", 'Райське місце", "Спитайте у осені", "За вітриною", "Жіночий лікар", "Полонянка"). Авторка книги "Чужа-своя-рідна" та п'єс: "Чужесранка", "Браковані", "Десять кілометрів" тощо.
Ірино, доброго дня! Розкажіть, чим саме Вам подобається писати твори?
Річ у тім, що я – професійна сценаристка.
З 2007 року працювала на телебаченні; писала сценарії до фільмів, серіалів, мала досвід документальних проєктів та шоу жанру реаліті.
Тому не можу сказати, що писати мені подобається. Це точніше моя професія.
Написання творів – це для Вас хобі чи певна місія? Або взагалі щось інше, розкажіть, будь ласка?
Для мене це не захоплення, а робота. Проте є нюанс. До 24 лютого
2022 року я писала виключно сценарії до фільмів та серіалів. Це була моя основна робота, власне джерело прибутку.
Але внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну, багато що змінилося не лише для мене, а й для всіх нас. Проєкти, над якими я працювала (2 серіали), на жаль, заморозилися. І досі їх не відновили.
У такій ситуації опинилися багато моїх колег. Хтось пише, дехто знімає, але...
Коли зменшується запит, то стає меншою і пропозиція.
Однак я продовжую писати, створюю книги і театральні п'єси. Маю певний успіх у цьому, тому що торік було видано мою книгу "Чужа-своя-рідна" завдяки Видавництву Старого Лева.
Також мої твори потрапили до збірок та були перекладені японською мовою.
Нині вийшла друком збірка "Історія порятунку українців у Польщі". Вона містить твори українських митців. Збірку надрукував Інститут літератури у Кракові.
Крім того, вистави за моїми п'єсами презентують у різних куточках України, а також проводять читання у світі, що теж мене тішить.
Що надихає Вас творити і жити далі?
Моя донечка і чоловік, який зараз на фронті. Скоро буде майже 2 роки, коли він там, у досить гарячих точках.
Мене надихають думки про майбутнє; місія – обов'язок зафіксувати емоції та почуття, гарантувати нашим дітям та онукам шанс не повторити наші помилки, не стати жертвою довіри.
Ви – авторка книги "Чужа-своя-рідна". Про що цей твір?
Це збірка новел про долю переселенців і біженців, які з різних місцевостей України тікали від російських окупантів та обстрілів. Кожна історія – про певний досвід, почуття та біль.
Ця тема досить серйозна, болюча і особиста для мене, тому що (як і багато українців) я пережила це на собі, коли тікала з Ірпеня спочатку в Яремче, потім – до Польщі. Попри все, це історії ще й про силу, вміння адаптуватися та бути оптимістом. І більшість новел у збірці тяжіють до happy end.
Як виникла ідея написати книгу "Чужа Своя Рідна"?
Я почала писати книгу у перші місяці повномасштабної війни. Але щиро кажучи, першу новелу – "Чужесранка" (саме так, не "Чужестранка") писала через егоїстичні причини, для себе.
Для того, щоб виплеснути свої почуття і переживання щодо того, коли ти, звичайна людина, яка живе, у невеличкому місті під Києвом (я – з Ірпеня, а моя героїня – з Бучі), мрієш, плануєш та нікому нічого поганого не робиш. І ось приходять вороги, руйнують все твоє життя не тому, що ти зробила щось погане, а через те, що вони можуть це зробити...
Тоді ще не планувала книгу, це була тільки перша новела. "Чужесранка" – це трагікомедія; серйозні теми, болючі почуття. Але я намагалася висловити їх у легкій, гуморній формі, щоб читачі відчули полегшення, а не важкість у душі.
Уже після цього твору почала писати далі. І так збіглося, що тоді Інститут літератури у Кракові запросив мене на тримісячну резиденцію. Я вирішила продовжити писати у такому стилі: про переселенців, біженців, різний досвід.
У кінці резиденції урочисто поставила крапку, віддала примірник Інституту літератури, а сама повернулася до Ірпеня.
І вже там надсилала рукопис книги у видавництва.
Оскільки в мене була певна впевненість у собі, я сміливо почала з видавництв, які мені подобаються найбільше, а серед них – Видавництво Старого Лева. І так сталося, що за місяць вони першими мені відповіли, захотіли друкувати мою книгу.
Які книги свого часу вплинули на розвиток Вашої особистості?
Я люблю попсу. Полюбляю читати книжки Стівена Кінга, Харукі Муракамі.
Колись (зараз уже соромно про це говорити) мені подобався Булгаков і Достоєвський. Тепер їх немає у моїй бібліотеці.
Якщо говорити про психологію (це моя друга любов у житті), то можу назвати книжки Ірвіна Ялома. Це крутий психотерапевт і класний письменник, який уміє писати про психологію простою людською мовою.
Які Ваші творчі плани на 2024 рік?
Планую надалі писати театральні п'єси та новели. Мені дуже подобається цей формат – мала проза. Лаконічний, влучний і дуже ефективний.
Отож, я пишу новели далі, збираю їх. Можливо, колись опублікую другу книгу.
"Кожна історія книги “Чужа-своя-рідна” – про певний досвід, почуття та біль"
Ви працюєте психологинею. Відколи у Вас виникло бажання професійно опанувати цю сферу?
Я – цивільний психолог. Закінчила Університет внутрішніх справ України в Києві.
Але так склалася моя доля, що з 2007 року я не працювала психологом, але цікавилася цією сферою надалі.
Тоді я була працівницею на телебаченні та присвятила великий шмат свого життя любові до розказування історій.
Але внаслідок великої війни та моїх переживань я зрозуміла – хочу бути важливою.
Тому нині відновлюю свої знання з психології, підвищую свою кваліфікацію і вчуся на клінічного психолога – травмотерапевта.
Також раз на тиждень працюю як волонтерка в госпіталі з пораненими військовими.
Надаю соціально-психологічну підтримку. Також працюю з дружинами військових і з їхніми родичами як психолог.
Де Ви бачите себе за 10 років: в якому місті, хто поруч, які у Вас думки, які Ваші мрії?
Спробую пофантазувати. Це 2034 рік...
Я бачу, що ми живемо у мирній, квітучій Україні. Жодної загрози з боку сусідів не існує. Ми вільно плануємо своє майбутнє: будуємо будинки, купуємо машини, пишемо книги, втілюємо мрії та не боїмось, що прийдуть росіяни і все зруйнують.
Поряд із собою я бачу мого чоловіка, свою донечку, вже дорослу. Бачу мого собаку, білу вівчарку Гаррі. Зараз він молодий, а за 10 років буде старенький.
Бачу щастя у своєму домі, який полагоджено після того, що з ним відбулося 2022 року.
І наостанок: Ваші побажання читачам мережі Книголенд.
Усім українцям я б хотіла побажати простого людського щастя, на яке не впливають жодні чинники, як-от, війни, епідемії, економічна чи політична ситуація в Україні та світі.
Щастя, яке не залежить від умовностей. Будьте щасливі, люди! Це головне.
Інтерв’юери: Богдан Красавцев, Анна Слезіна
Фото: Facebook Ірини Феофанової
