Галина Манів: "Я сподіваюся знайти у морі читачів споріднені душі"

Галина Манів (Галина Миколаївна Кірієнко) – українська поетка, дитяча письменниця, перекладачка, упорядниця. Членкиня Національної спілки письменників України (2001 р.). Авторка численних творів для дітей та поетичних збірок.

Пані Галино, вітаємо! Розкажіть, будь ласка, з чого розпочалося Ваше становлення як письменниці?

Мені було два роки, коли разом із татом я написала свій перший вірш. 

Більш систематично стала займатися творчістю у підлітковому періоді. 

Створювала переважно вірші про любов, але також були дві повістини. Потім була  перерва. Я повернулася до письма у тридцять і вже не полишала його. 

Спочатку було кілька збірок дорослої поезії. Пізніше виникла потреба написати прозові тексти для дитячої читанки. Далі кілька особистих проєктів. І поступово я повністю перейшла на дитячу прозу. 

Скажіть, будь ласка, чим Вам подобається написання книжок для дітей?

Моя мама була вчителькою. Мабуть, це передалося мені :) Люблю ділитися своїми надбаннями саме з дітьми.

На Вашу думку, якими мають бути дитячі книги, щоб вони захопили читачів з першої сторінки?

Щиро кажучи, не знаю. Та, мабуть, ніхто не знає цілком. Так, з кицями-мандрівницями я 10 років поневірялася видавництвами; переконувала видавців, що проєкт буде успішним, бо там є киці, подорожі та передбачаються яскраві малюнки. 

Скрізь мені відмовляли. А тепер ця серія дуже популярна. І зауважте, без жодної реклами – літературна спільнота цю серію не помічає. 

Тим часом інша моя книжка ("По той бік неба") без реклами не зайшла, хоча в ній є фантастика, гумор, цікавий сюжет тощо.

А ще гарні відгуки читачів і літературознавців. 

А ось книжка "Секрети вітру" успішна завдяки активному поширенню Асоціацією вітроенергетики. 

Тобто, не лише секрети творчості сприяють успіху книжки, а й такі чинники: реклама, мода та група підтримки. 

Намагаюсь писати так, аби було цікаво мені самій, і сподіваюся знайти у морі читачів споріднені душі. 

Що для Вас найважливіше під час створення нових творів для дітей?

Найважливіше поділитися з дітьми вірою, що добро переможе; воно завжди перемагає. 

Треба залишатися на боці добра: бути чуйним, милосердним, уважним до інших людей і прекрасного світу, який подарував нам Бог.

Серед Ваших книжок є серія творів про киць-мандрівниць. Розкажіть, будь ласка, що мотивувало Вас написати ці книги? 

Тут просто. Я з моєю подругою багато подорожувала. У мене смугаста кішка Манюня, а в неї – чорна Муля.

Задля розваги я стала придумувати історії, де подорожували не ми, а наші кішки. 

Так все і закрутилося. 

Як Ви гадаєте, яку необхідну роль відіграють книжки у житті дітей? 

Про це багато написано. І про джерело знань, і про розвиток, і про те, що книжка – це друг...  Але я хочу сказати про небезпеку книжки та книжного виховання. 

Цілком можливо, що дитина, яка багато читає, ховається за книжкою від життєвих проблем, долає таким способом власну самотність, а також біль. 

До того ж такі діти, коли виростають, часто ставлять до реального світу жорсткіші вимоги, ніж їхні адаптовані друзі. 

Серед цих діток безліч перфекціоністів та інфантильних особистостей, які є відірваними від життя романтиками. 

Тому я вважаю: дорослі мають стежити, що читають діти та керувати їхнім читанням. 

А я у своїх книжках намагаюся зберегти баланс між реальністю та вигадкою. 

Не хочу, щоб мої книжки плодили ілюзії. 

Поділіться, будь ласка, порадами, як "закохати" дітлахів у читання книг?

Зазвичай діти намагаються бути схожими на батьків. Але не в цьому разі. Трапляється досить часто, що у дорослих, які багато читають, діти зовсім байдужі до книг. І навпаки. 

Дехто читає дітям, аж поки вони не стануть дорослими.. І потім їхні діти таки читають самотужки. Цей метод мені подобається, адже це час, що проведений разом.

Що б Ви хотіли змінити своєю письменницькою діяльністю у книжковій сфері України?

Гадаю, саме письменницькою діяльністю я мало, що можу змінити. Але книжкова галузь України потребує такого самого оновлення, як і все суспільство. 

По-перше, у нас майже не розвинена незалежна літературна критика, неупереджене оцінювання творів, допомога початківцям.

По-друге, вітчизняних авторів традиційно купують гірше, ніж світову класику. 

Ентузіасти, які беруться друкувати українських авторів, прогорають або відмовляються врешті від цієї ідеї, бо вона неприбуткова. Маю на увазі тих людей, які підіймають нові імена, а не видавців, що видають розпіарених авторів. 

На мою думку, потрібна серйозна державна програма з популяризації українських авторів, а також підтримка видавництв на етапі становлення. Наприклад, скасування оподаткування книжок авторів України. 

Крім того, важливе заохочення до розвитку бібліотечної діяльності та книгарень-клубів.

Свого часу я доклалася до пропагування поезії, упорядкувала та поширила декілька колективних збірників. Тож знаю, про що кажу.

"У своїх книжках я намагаюся зберегти баланс між реальністю та вигадкою. Не хочу, щоб мої книжки плодили ілюзії"

Розкажіть, будь ласка, про своїх  письменників-фаворитів. Якщо ми говоримо про українських та світових авторів.

У дитинстві я любила Туве Янссон і неадаптовані казки Андерсена.

Потім полюбила фантастику. 

Українські письменники в моєму дитинстві не мали великого значення. Читала, звісно, Панча і Трублаїні, але без особливого захоплення. А Нестайко до сільських бібліотек не доходив, принаймні до нашої. 

Серед улюбленого навік – драми Лесі Українки, твори Кобилянської, Коцюбинського, "Лебедина зграя" Василя Земляка, поезія польського поета Яна Твардовського та словака Мілана Руфуса.

Люблю японську літературу, особливо: Танідзакі, Акутагаву, Ендо та англійську, зокрема, Стенлі, Льюїса, Честертона тощо.

Яка Ваша найбільша мрія у житті?

Нині у нас одна мрія на всіх: Перемога. 

І, звісно, я хочу мати змогу писати, щоб мене видавали та читали.

Інтерв’юери: Богдан Красавцев, Анна Слезіна